Позиція ДПІ: Спір ініціювали податківці, намагаючись визнати недійсною агентську угоду між ДП та ЗАТ як таку, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Податківці виходили з того, що ДП передало природний газ ЗАТ на реалізацію як комісіонеру, не маючи ліцензії на поставку газу.
Позиція відповідача: Підприємства-відповідачі проти позову заперечували і доводили законність операції. Відповідачі наполягали на тому, що передача комітентом товару комісіонеру не передбачає переходу права власності на товар, тож така передача не вважається поставкою, а тому і не передбачає отримання комітентом ліцензії.
Рішення суду. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові. ВГСУ також не знайшов правових підстав для визнання договору недійсним. Таким чином, суди дійшли висновку, що ліцензія комітенту не потрібна.
У своїх рішеннях суди зазначали, що між ДП та ЗАТ була укладена агентська домовленість, згідно з якою ДП постачає ЗАТ природний газ для його подальшої реалізації. Предметом оскарження є доручення першого відповідача (підприємства) другому відповідачу (агенту) здійснити юридичні та інші дії від свого імені з продажу природного газу, який був поставлений агенту протягом певного строку. В угоді сторони передбачили, що матеріальні та інші цінності, передані агенту для виконання угоди, є власністю підприємства, а кошти, одержані агентом за реалізований третім особам газ, перераховуються підприємству. Тобто перехід права власності на цінності, у т. ч. на газ, не передбачено. У розділі угоди «Про порядок розрахунків» сторони визначили, що різниця між ціною на газ, встановленою цією домовленістю, та ціною фактичної реалізації є власністю агента. Таким чином, була визначена винагорода агенту за виконання доручення підприємства з реалізації газу. Отже, оскаржувана агентська домовленість (угода) має ознаки договору комісії.
Від редакції. Договір комісії належить до категорії посередницьких договорів. Комісіонер укладає угоди з третіми особами хоча й в інтересах та за рахунок комітента, але від свого імені. Тому постачальником (продавцем) товару, переданого на комісію, є комісіонер. Комітент не здійснює поставку товару, а лише передає його комісіонеру, що не передбачає переходу права власності на такий товар. Якщо поставка певного виду товарів передбачає отримання ліцензії, така ліцензія має бути у комісіонера, а не у комітента.
Договір доручення також є посередницьким. Але на відміну від посередника-комісіонера, посередник-повірений укладає угоди з третіми особами в інтересах, за рахунок та від імені довірителя. Договір, укладений повіреним, створює права та обов’язки не для повіреного, а для довірителя. Так, якщо повірений за завданням довірителя уклав договір поставки на реалізацію певного товару, права та обов’язки постачальника виникнуть у довірителя. Якщо ж така операція з поставки є ліцензійним видом діяльності, ліцензію слід отримувати довірителю.
В основі агентського договору лежить «посередницька» схема договору доручення, тобто комерційний агент діє виключно від імені принципала (суб’єкта, якого він представляє). Як це визначено у ч. 3 ст. 295 ГК України, «не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені».
У випадку, що аналізувався судами, сторони діяли за агентською угодою. Проте за умовами цієї угоди ЗАТ виступало від власного імені, а не від імені ДП. На цій підставі суди дійшли висновку, що оскаржувана агентська угода насправді є договором комісії. І це правильно, бо при кваліфікації договору виходити слід не з назви, а з його змісту та фактичної поведінки сторін при виконанні договору.
