Суттєво. До складу валового доходу включається дохід (прибуток) від здійснення факторингових операцій. Віднесення до складу валових витрат збитків від факторингових операцій не передбачено.
Державна податкова адміністрація України розглянула запит ДПА у м. Києві від 21.03.2007 р. №824/8/22-303 щодо оподаткування факторингових операцій та повідомляє таке.
Статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що факторинг є фінансовою послугою.
Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України (далі — Кодекс) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.
Статтею 1078 Кодексу визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 Кодексу).
Таким чином, відступлення права грошової вимоги первісним кредитором іншій особі (фактору) з компенсацією останнім вартості такого боргу за плату є факторинговою операцією.
Підпунктом 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон) визначено, що фінансовий кредит — кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.
Отже, факторингова операція, в розумінні Закону, не є операцією з надання фінансового кредиту, однак вона має ознаки операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями.
Особливості оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями визначені пунктом 7.9 статті 7 Закону, однак зазначеним пунктом не врегульовано питання щодо оподаткування коштів, що передаються фактором клієнту, та коштів, що сплачуються боржником на погашення заборгованості в межах операцій факторингу.
Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону валовий дохід включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами.
Таким чином, кошти, що передаються фактором в розпорядження клієнта за відступлення права грошової вимоги до третьої особи (боржника), а також кошти, що сплачуються третьою особою (боржником) на погашення заборгованості у фактора, підлягають оподаткуванню в сумі перевищення надходжень від боржника над сумою, сплаченою клієнту.
Отже, до складу валового доходу включається лише дохід (прибуток) від здійснення факторингових операцій.
Віднесення до складу валових витрат збитків від факторингових операцій (перевищення суми, сплаченої клієнту, над сумою, отриманою від боржника) Законом не передбачено.
