Суттєво. У разі зменшення курсу інвалюти внаслідок перерахунку заборгованості дебітор отримує прибуток, на який збільшує свої ВД, а кредитор збільшує ВВ. При збільшенні курсу інвалюти внаслідок перерахунку заборгованості дебітор отримує збиток, на який збільшує ВВ, а кредитор збільшує ВД.
<...>
1. Щодо включення витрат зі сплати відсотків за залучений кредит до складу валових витрат
Відповідно до пп. 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22 травня 1997 року №283/ 97-ВР зі змінами та доповненнями) (далі — Закон) фінансовий кредит — це кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно з законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на певний строк, для цільового використання і під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (щодо банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (щодо небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.
Особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями визначені п. 5.5 ст. 5 Закону, підпунктом 5.5.1 якого передбачено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов’язаннями (у т.ч. за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Виходячи з викладеного витрати платника податку — дебітора зі сплати процентів за залучений фінансовий кредит, цільовим використанням якого відповідно до кредитного договору є поповнення оборотних коштів, включаються до складу валових витрат з урахуванням обмежень, встановлених у п. 5.5 ст. 5 Закону, за умови витрачання протягом строку дії кредитного договору коштів у сумі, еквівалентній основній сумі такого кредиту, з метою ведення господарської діяльності цього платника.
2. Щодо відображення курсових різниць за основною сумою кредиту, номінованого у валюті, у складі валових витрат (доходів) дебітора і кредитора
Порядок оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті визначено п. 7.3 ст. 7 Закону.
Абзацом четвертим пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону передбачено, що у разі продажу (погашення) заборгованості (її частини) платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, які розраховуються як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду або на дату її оприбутковування (виникнення), залежно від того, яка подія відбулася пізніше, і балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку — кредитора і валові витрати платника податку — дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку — кредитора і валові доходи платника податку — дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).
Таким чином, у разі зменшення курсу іноземної валюти (наприклад, з 5,3 грн за 1 долар до 5,05 грн) внаслідок перерахунку дебітор отримує прибуток (курсова різниця — 0,25 грн), на який збільшує свої валові доходи, а кредитор відповідно збільшує валові витрати. У разі збільшення курсу іноземної валюти (наприклад, з 5,05 грн за 1 долар до 5,3 грн) внаслідок перерахунку дебітор отримує збиток (курсова різниця — 0,25 грн), на який збільшує валові витрати, а кредитор відповідно збільшує валові доходи податкового періоду, протягом якого відбувся продаж (погашення) заборгованості.
