Лист Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.2.2008 № 01-16-430
Щодо внесення змін і доповнень до Закону України від 18.01.2001 р. №2240 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»
Суттєво. Застрахованим особам, які сплачують страхові внески менше повних 6 місяців, допомога у зв’язку з ТВП виплачується виходячи з зарплати, з якої сплачувалися страхові внески, але не вище за розмір мінімальної заробітної плати.
! Страхувальникам і застрахованим у ФСС з ТВП
Законом України від 28.12.2007 р. №107 «Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі — Закон №107) було внесено зміни та доповнення до Закону України від 18.01.2001 р. №2240 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі — Закон №2240), а саме, підпунктом 5 пункту 25 розділу II Закону №107 була доповнена частиною третьою стаття 4 Закону №2240, яка передбачає, що застрахованим особам (крім добровільно застрахованих і тих, що перебувають у страхових випадках, передбачених Законом №2240 (тимчасова непрацездатність, вагітність і пологи), або у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), які сплачують страхові внески менше повних шести календарних місяців протягом останніх дванадцяти календарних місяців перед настанням страхового випадку, допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами відповідно до Закону №2240 виплачується виходячи з фактичної заробітної плати, з якої було сплачено страхові внески, але не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.
Особи, застраховані на добровільних засадах у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, і фізичні особи — підприємці, що сплачують єдиний податок (крім осіб, які перебували у страхових випадках, передбачених Законом №2240 (тимчасова непрацездатність, вагітність та пологи), або у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), мають право на матеріальне забезпечення і соціальні послуги згідно із Законом №2240 за умови сплати страхових внесків (установленого розміру єдиного податку) не менше повних шести календарних місяців протягом останніх дванадцяти календарних місяців перед настанням страхового випадку.
Норму ч. 3 ст. 4 Закону №2240 слід застосовувати для страхових випадків (тимчасова непрацездатність, вагітність та пологи), які настали починаючи з 1 січня 2008 року. На страхові випадки, які настали до 2008 року, незалежно від дати закриття листка непрацездатності та подання його для оплати за місцем роботи, поширюється норма ст. 112 Закону України від 19.12.2006 р. №489 «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
На відміну від чинної у 2007 році статті 112 Закону №489, частиною 3 статті 4 Закону №2240 установлено, що застраховані особи повинні сплачувати страхові внески за повні шість календарних місяців. Поняття «повний календарний місяць» насамперед стосується платників єдиного податку, добровільно застрахованих осіб, а також осіб, робочий час яких не піддається обліку, дохід яких обчислюється за календарні дні. Якщо сплату страхових внесків такими особами здійснено з доходу за період менший від календарного місяця, цей місяць не зараховується до шестимісячного періоду.
Для застрахованих осіб, які працюють на умовах трудового договору, це означає, що вони повинні перебувати у трудових відносинах з працедавцем повний календарний місяць і сплачувати цього місяця страхові внески із заробітної плати, нарахованої згідно з графіком роботи підприємства або окремого працівника.
Якщо працівник, який ніде не працював, влаштувався на підприємство, наприклад, 8 січня 2008 року, що є першим робочим днем цього місяця за графіком роботи підприємства або графіком роботи працівника, то вважається, що внески сплачено за повний місяць за умови, що він відпрацював і сплатив страхові внески за всі робочі дні цього місяця.
Якщо працівник, який працює на умовах неповного робочого часу, перебуває у трудових відносинах повний календарний місяць і сплачує внески із заробітної плати за графіком роботи, то такий місяць зараховується як повний календарний місяць, за який сплачено страхові внески.
Місяць, коли працівник перебував в оплачуваному простої, незалежно від того, скільки він тривав (кілька днів або весь місяць), вважається повним календарним місяцем за умови сплати страхових внесків із заробітної плати, яка зберігалася за ним за період простою.
Місяць, у якому застрахована особа перебувала в оплачуваній відпустці або перебувала частину місяця в оплачуваній відпустці, а другу частину місяця працювала, вважається повним, оскільки на заробітну плату за період відпустки нараховуються страхові внески.
Підпунктом 14 пункту 25 II Закону №107 статтю 52 Закону №2240 доповнено частиною шостою, яка встановлює, що матеріальне забезпечення, передбачене Законом №2240, виплачується застрахованій особі у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніш ніж за дванадцять календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім’ї, який перебував на її утриманні.
Ця норма діє з 01.01.2008 року незалежно від дати настання страхового випадку. Для обчислення періоду 12 календарних місяців беруться цілі місяці з 1 до 31 числа. Для звернення за призначенням допомоги слід рахувати від 1 числа місяця, що настає за тим, у якому настав відповідний випадок (відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, смерть застрахованої особи або члена сім’ї, який перебував на її утриманні).
Що стосується відпустки без збереження заробітної плати, то частиною 3 статті 4 Закону №2240 зарахування такого періоду не передбачене, але згідно з роз’ясненнями працівниками Мінпраці та соцполітики, надрукованими в газеті «Все про бухгалтерський облік» №17 від 22.02.2008 р., якщо працівник частину місяця перебував у відпустці без збереження заробітної плати (виключно тоді, коли її надано згідно з нормами Закону України «Про відпустки»), а решту місяця працював, вважається, що внески сплачено за повний місяць, оскільки працівник перебуває у трудових відносинах з працедавцем і з заробітної плати за відпрацьовані дні сплачено страхові внески. А якщо працівник був у відпустці без збереження заробітної плати весь місяць, вважається, що за такий місяць внески не сплачено.
