У результаті м’ясо-молочних війн між Російською Федерацією й Україною українські виробники цієї продукції (далі — Виробники) понесли істотні втрати (за оцінками фахівців — до 80 млн. дол. США). Ці втрати проявляються в тому, що м’ясо-молочна продукція вироблена, але не може бути продана, хоча є швидкопсувною.
Причому у Виробників є всі шанси «додати збитків» у самому доступному для огляду майбутньому. В такій ситуації виникає питання, чи включати Виробникам понесені збитки від псування своєї продукції до валових витрат (ВВ). Податкові органи на місцях зовсім безапеляційно стверджують, що товари, які зіпсувалися з різних причин, не повинні збільшувати ВВ підприємства, а за п. 5.9 Закону «Про оподаткування прибутку» вони повинні списуватися як невиробничі витрати.
Аргументація податківців проста: раз продукція зіпсована, то валових доходів (ВД) підприємству вона не принесла, значить використовувалася не в господарській діяльності, а тому і ВВ ніяких бути не може. Такий фіскальний підхід фактично буде коштувати Виробникам додаткових збитків ще і при сплаті податків у розмірі 40% від вартості продукції, що зіпсувалася (ПДВ з витратної частини також доведеться сторнувати). Так що загальна оцінна величина збитків складе вже не 80, а всі 112 млн. дол.
Ми, зі своєї сторони, стверджуємо, що викладений фіскальний підхід до питання не відповідає ні букві, ні духу Закону «Про оподаткування прибутку». Згідно п. 1.31 цього Закону господарська діяльність розуміється не як безпосереднє одержання прибутку, а як діяльність, спрямована на таке одержання. Підприємство виробляло продукцію з метою її збуту й одержання, таким чином, прибутку, але через незалежні від нього обставини збут продукції не відбувся, а сама продукція зробилася непридатною.
Однак діяльність підприємства з виробництва була, звичайно ж, спрямована на одержання ВД. А тому всі витрати, понесені для здійснення такої діяльності, є повноцінними ВВ. Тому автор переконаний, що Виробники мають повне право на ВВ з продукції, що зіпсувалася, за механізмом п. 5.9 Закону «Про оподаткування прибутку» і це право підприємству цілком під силу відстояти в суперечках з податковими органами, у тому числі шляхом судових розглядів.
Другим, не менш цікавим питанням для Виробників є їхнє право на продаж продукції нижче ціни, установленої ними для експортних покупців. Адже для того щоб спробувати хоча б зменшити збитки від заборони на ввезення м‘ясо-молочної продукції до РФ,
Виробники повинні спробувати продати хоча б частину продукції на вітчизняному ринку (а для цього треба, як мінімум, знижувати ціни). А при продажі підприємством продукції нижче експортного рівня цін податківці, не утрудняючи себе доказами, вимагають від підприємства доплати ПДВ і податку на прибуток до рівня цієї первісної ціни (у крайньому випадку — до рівня собівартості). Мов, продавали ж до РФ дорожче, от і доплатіть податки з різниці. А якщо раптом продаєте ще й нижче собівартості (неважливо, що в ході маркетингової акції), так і доплатіть тоді податки до рівня собівартості.
І знову у Виробника подвійний збиток. Як вчинити цього разу Виробнику? Відповідь знову очевидна: відстоювати свої законні права. Адже податкове законодавство України таких радикальних вимог, яких хотілося б податківцям, не містить. Відповідно до п. 4.1
Закону «Про податок на додану вартість» звичайні ціни повинні застосовуватися лише в частині ПДВ1 тільки при заниженні ціни продажу щодо звичайної ціни, а ніяк не собівартості або колишнього експортного рівня цін, та тільки у випадку застосування податковими органами всіх передбачених чинним законодавством процедур. А п. 1.20 Закону «Про оподаткування прибутку» покладає на платника податків право довести взагалі будь-який рівень звичайних цін лише у випадку відповідного офіційного запиту з боку податкових органів. Ця ж норма Закону надає право платникові податків зовсім відмовитися від такого обґрунтування, посилаючись на те, що звичайною ціною він вважає договірну ціну. І тоді доводити зворотне повинні вже податкові органи, причому у суді.
Крім того, Виробникові за доцільне розробити Положення про застосування звичайних цін на підприємстві для того, щоб на майбутнє взагалі зняти будь-які питання в застосуванні звичайних цін, адже при сьогоднішніх вимогах законодавства підприємство зможе обґрунтувати будь-які, навіть як завгодно низькі, ціни як звичайні.
Підбиваємо підсумок всьому вищесказаному: закон у всіх перелічених питаннях на стороні Виробника. Вам необхідно лише це довести.
1 Аналогічна норма поширюється і на податок на прибуток, але лише в частині продажів пов’язаним особам, неплатникам податку на прибуток (наприклад, громадянам), а також за бартером. А виробник такими операціями, як правило, не займається.
Пріоритетність виплати заробітної плати Повторення вивченого Що важливіше, сам факт здійснення злочину або обставини, за яких його здійснення? Напевно, і те й інше. Оскільки без доказу першого і незнання другого суд перетворюється на розправу. Прочитав нещодавно у вашому виданні консультацію юриста з кримінально...
Строковий трудовий договір № 22 (2.6.2008) :: Урок права У практиці функціонуючих підприємств нерідко зустрічаються випадки, коли вони змушені вдаватися до застосування строкового договору з урахуванням інтересів працівників і роботодавців, що обумовлюється особливим порядком укладення та розірвання таких трудо...
Використання підприємством чужих автомобілів № 20 (19.5.2008) :: Урок права У попередньому матеріалі ми розглядали випадки оформлення використання підприємством чужих автомобілів (орендованих, таких, що перебувають у безоплатному користуванні, та автомобілів працівників). На сьогоднішньому уроці права розглянемо питання щодо офор...
