Унікальний грошовий вимірник виявив себе й там, де необхідно визначити, що отримує підприємство. Якщо вигідно — побічний продукт або супутню продукцію, якщо ні — сировинні відходи.
Побічний продукт і супутня продукція
Як я вже писав у своїй попередній статті, де йшлося про сировинні відходи виробництва, визначення того, що можна, а що не можна вважати супутньою продукцією, немає в жодному законодавчому акті. А практика свідчить про те, що такого офіційного визначення супутньої продукції в окремих випадках не вистачає. Саме через це інколи супутню продукцію окремі вітчизняні виробники вважають сировинними відходами. І досить часто вони просто змушені діяти саме таким чином.
Щоб переконати зацікавленого читача в справедливості сказаного, повернімося до прикладу поводження з дерев’яною стружкою та тирсою на деревообробних підприємствах. Як вам відомо, ці, на перший погляд, відходи, насправді є цінною сировиною для виготовлення ДСП. А останнім часом українські винахідники навчилися виробляти з них горючий газ. І якщо деревообробне підприємство отримує їх у великій кількості, то y нього з’являються деякі передумови для виготовлення з цієї супутньої сировини нових видів продукції, що, безумовно, принесе цьому виробникові додаткові прибутки.
Зовсім по-іншому виробник дивиться на ці попутні матеріали у випадку, коли він отримує їх у невеликій (достатньо обмеженій) кількості. Очевидно, що в такому разі у цієї цінної сировини з’являється шанс потрапити в розряд незворотних відходів. Тому що підприємству стає економічно невигідно їх переробляти. Але, як ви розумієте, і в першому і в другому випадках ці матеріали мають однакову споживчу цінність. І їх оцінна вартість не завжди залежить від кількості їх виходу на тому чи іншому підприємстві. Хоча би тому що існує певний попит на таку супутню продукцію, який і формує ціни на неї. Однак можна навести приклади, коли виробник нехтує реальною можливістю отримання «живих» грошей і замість того, щоб отримувати доходи, несе додаткові витрати, пов’язані з видаленням цієї сировини на сміттєзвалища. Від такої кричущої безгосподарності втрачає не тільки саме підприємство, але і бюджет і суспільство в цілому. А вдіяти нічого не можна. Через те що насправді виробник має право самостійно вирішувати, як йому вчинити з цими товарно-матеріальними цінностями.
Дещо пом’якшує цю (чергову) законодавчо-нормативну невизначеність Методика № 47, яка хоч і носить рекомендаційний характер, проте декларує критерії, за якими та чи інша продукція може бути визнана супутньою. І завдяки цьому ми можемо з деякою впевненістю говорити про те, що до такого виду відноситься продукція, отримана виробником одночасно з цільовим (основним) продуктом у єдиному технологічному процесі. А я би до цього додав: яка не заявлена для випуску (виготовлення) установчими документами самого виробника. Звісно, що така продукція повинна відповідати технічним умовам, прийнятим відділом технічного контролю самого виробника й установленим відповідними державними органами виконавчої влади, споживчим стандартам.
Окрім того, ця методика дає хоч далеко не повний, на мій погляд, але конкретний перелік супутньої продукції для деяких галузей промисловості. Тож, згідно з цим переліком до такої продукції відносяться:
- аміак або аміачна вода при виробництві карбаміду;
- шлак у доменному виробництві;
- оброблені субпродукти, вирізка, жири, шкури, кров харчова і технічна, вушнина тощо у м’ясо-жировому виробництві;
- жир, шийки, потрух, крила, лапки, пух, пір’я, печінки, серця, шлунки, шкірки кроликів і лівер при переробці птахів і кроликів;
- макуха, барда, жом, меляса, сироватка в харчовій промисловості.
Як визначити вартість супутньої продукції?
Для постановки правильного обліку цього виду продукції головному бухгалтеру необхідно перш за все знайти відповідь на злободенне запитання, чи є цей попутній продукт основного виробництва активом підприємства. Цебто, саме супутньою продукцією, а не незворотними відходами, чи чимось іншим.
Згідно п. 5 П(С)БО 9 запаси визнаються активом, коли існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.
Однак, як ми вже з’ясували в попередньому розділі, визнання отриманих підприємством у ході основного виробництва побічних ТМЦ супутньою продукцією не завжди вигідне власнику. Як мені здається, в ситуації, коли такої продукції виробник отримує в незначній кількості, або на таку продукцію немає попиту, дії власника є оправданими. Принаймні, економічно! Адже про якісь економічні вигоди підприємства за таких обставин не доводиться навіть говорити! Однак надалі будемо вважати, що визнання супутньої продукції активом підприємства відбулося насправді. Тож залишається визначити вартість, за якою ця продукція буде взята на баланс її власника.
Практика свідчить, що найчастіше, на відміну від основної, супутню продукцію підприємства окремо не калькулюють. А оцінюють її таким самим чином, як і сировинні відходи.
Нагадую, що згідно із абз. 2 п. 11 П(С)БО 16
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
Згідно з бухгалтерськими стандартами вартість супутньої продукції розраховується самим підприємством одним з наступних способів:
- якщо власник має намір її продати без додаткової обробки, тоді супутню продукцію оцінюють за справедливою вартістю. Установити таку вартість нам допоможе П(С)БО 19. Саме Додаток до нього містить методи визначення справедливої вартості різних груп активів. Відповідно до нього справедливу вартість готової продукції визначають як ціну реалізації за вирахуванням витрат на реалізацію та суми надбавки (прибутку), виходячи з надбавки (прибутку) для аналогічної готової продукції (див. п. 3.1 цього Додатку);
- якщо супутню продукцію використовують на підприємстві, або доробляють її з метою подальшої реалізації, тоді її оцінюють за ціною можливого використання. Однак П(С)БО 16 не дає нам ніяких пояснень з цього приводу. Тож можна тільки здогадуватися, що саме розуміли під цією ціною автори цього стандарту. Натомість фахівці Держкомпромполітики пропонують (див. п. 292 Методики № 47) встановлювати ціну можливого використання на супутню продукцію, як різницю між ціною вихідних сировини або матеріалів, з якого її отримано, і сумою додаткових витрат на підготовку цієї продукції до подальшого використання.
Водночас дехто з українських фахівців пропонує і ціну можливого використання встановлювати за правилами П(С)БО 19. Тобто оцінити супутню продукцію за справедливою вартістю вихідних сировини й матеріалів. Згідно пункту 3.3 того самого Додатку, вона дорівнює їх відновлювальній вартості (сучасній собівартості придбання) аналогічного запасу. Фактично — це сума, за якою такі самі запаси можна придбати на ринку в незалежної особи, без урахування податку на додану вартість.
Однак, на мою думку, варіант, який пропонує Методика № 47, більш підходящий для практичного застосування. Оскільки він допускає ціну можливого використання, яка може бути значно нижчою за ціну вихідного матеріалу. І це справедливо, хоча би тому що супутня продукція не може і не повинна коштувати виробнику більше, ніж основна (що теоретично допускає варіант, запропонований фахівцями). Як-не-як вона дістається підприємству зі значно меншими затратами (майже задарма).
Іще один метод визначення фактичної собівартості супутньої продукції, передбачений п. 292 Методики № 47, що рекомендує встановлювати її за плановою собівартістю аналогічного продукту. І, як мені здається, він цілком прийнятний для практичного застосування. Більше того, якщо в розпорядженні виробника є економічна інформація, необхідна йому для проведення такого розрахунку, саме цей метод може виявитися найбільш точним. Так, до речі, думають і багато інших фахівців, з якими мені довелося спілкуватися з цього приводу. Скажу більше, цей метод перевірений багаторічною практикою радянського періоду виробництва готової продукції та дійсно (не все у ті часи було поганим) зарекомендував себе достатньо мобільним методом визначення виробничої собівартості виготовленої продукції.
Зокрема, таку оцінку доцільно застосовувати при калькуляції продукції, отриманої на комплексних виробництвах. Тобто на тих підприємствах, які з одного і того самого матеріалу або сировини виробляють декілька видів продукції. При цьому загальні витрати фізично неможливо розподілити між цими видами продукції (див. п. 351 Методики № 47).
При такому методі визначення ціни вартість супутньої продукції, оціненої методом планової собівартості, виключають із підсумкової собівартості всього комплексу отриманої готової продукції. Сума, що залишилася після цього, вважається витратами на основну (цільову) продукцію (див. п. 291, п. 352 і п. 355 Методики № 47). Разом з тим, планову собівартість супутньої продукції розраховують на підставі виробничої собівартості відповідної продукції у відокремленому виробництві, а за відсутності такого — за її виробничою собівартістю, яка встановлюється в розрахунках планової ціни підприємства.
Нормативна база
1. П(С)БО 9 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом МФУ від 20.10.1999 р. № 246.
2. П(С)БО 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом МФ України від 31.12.1999 р. № 318.
3. П(С)БО 19 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств», затверджене наказом МФУ від 07.07.99 р. № 163.
4. Методика № 47 - «Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг)» від 02.02.2001 р. № 47.
Дисконтування векселів при розрахунках за товари Бухгалтерський облік Закінчення. Початок див. у «ШБ» № 11, 12/2006 р. У багатьох давно вже склалася тверда думка, що без ПДВ, як без води, — і ні туди, і ні сюди. І дисконтування векселя — не виключення. Оподаткування ПДВ Договірна вартість товару, як одна з істотних...
Поступка вимоги — цесія і факторинг № 22 (2.6.2008) :: Бухгалтерський облік У бухгалтерській практиці все частіше зустрічаються договори переведення боргу і відносно нові для вітчизняного законодавства терміни «цесія» і «факторинг». Про те, що це таке і як операції в межах переведення зобов’язань на третю особу відображаються в б...
