Оскільки мова йде про податок з доходів фізичних осіб (далі — ПДФО), то цілком зрозуміло, що платником податку є фізична особа. Відповідно до Закону про ПДФО:
Фізична особа - громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави.
Якби в законі було сказано, що фізична особа — це будь-яка людина, незалежно від статі, віку, національності, кольору шкіри і т.д., то це теж було б правильно. Чому визначення фізичної особи дане виходячи з його цивільного статусу, незрозуміло. Тим більше, що далі Закон про ПДФО поділяє фізичних осіб на резидентів і нерезидентів та оперує саме цими критеріями.
Фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
Як бачимо, однозначного та прямого зв’язку резидентство з громадянством відповідно до Закону про ПДФО, виходячи з цього визначення, не має, хоча далі громадянство все-таки «спливе», але тільки як один з критеріїв визнання резидентом (див. нижче).
Оскільки визнання фізичної особи резидентом зводиться до визначення її місця проживання, то виникає природне запитанння, що розуміється під визначенням «місце проживання». Тлумачення цього терміну в Законі про ПДФО не дано. Оскільки в Законі про ПДФО сказано, що інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів, то скористаємося цим правом і наведемо визначення місця проживання, дане в статті 29 Цивільного Кодексу:
Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель ін.), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Крім цього в Цивільному Кодексі сказано, що фізична особа може мати кілька місць проживання. Якщо ці місця проживання розташовані на території України, то відносно резидентства питань не виникає. А от якщо фізична особа має, наприклад, два місця проживання і тільки одне з них розташоване в Україні, як у цьому випадку визначити, є ця особа резидентом чи ні. У законі про ПДФО з цього приводу сказано:
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.
Тлумачення поняття «місце постійного проживання» у Законі про ПДФО не дано. Якщо припустити, що постійним місцем проживання є місце проживання, де фізична особа перебуває (фізично) постійно протягом року, то це припущення входить у суперечність із самим Законом про ПДФО, тому що в наведеній вище цитаті розглядається варіант, коли фізична особа має два місця постійного проживання (і в Україні і за кордоном). Оскільки жива людина не має здатність одночасно протягом року перебувати у двох різних географічних точках, то наше припущення не вірно. Можливо, під постійним місцем проживання мається на увазі місце проживання, у якому фізична особа перебуває (фізично) постійно протягом тільки декількох місяців або днів на рік? А, можливо, це місце проживання, де особа зареєстрована як така, що постійно проживає?
Взагалі відповідь на це питання залишається неясним. Ну і нехай, адже відповідно до Закону про ПДФО:
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
Крім цього, якщо ми не можемо стверджувати, що фізична особа має місце постійного проживання в Україні (не перебуває фізично протягом року в Україні), то вона або має місце постійного проживання за кордоном і тоді її резидентство визначається за центром життєвих інтересів, або не має місце постійного проживання взагалі (у жодній з держав) і тоді її резидентство визначається за кількістю днів знаходження в Україні.
У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періо-ду або періодів податкового року.
Ми застосували новий термін «центр життєвих інтересів», отже, необхідно з’ясувати, що під ним мається на увазі. У Законі про ПДФО сказано:
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.
Що стосується членів родини, то, по-перше, необхідно з’ясувати, хто з родичів фізичної особи вважається, в розумінні Закону про ПДФО, членом її родини. А по-друге, скільки членів родини фізичної особи повинні постійно проживати в Україні, щоб можна було однозначно стверджувати, що в Україні в цієї фізичної особи знаходиться центр життєвих інтересів. Відповідно і для цілей Закону про ПДФО:
… членами сім’ї фізичної особи є її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом.
Незважаючи на те, що в Законі про ПДФО говориться про постійне проживання членів родини фізичної особи в множині, можна з упевненістю стверджувати, що досить для визначення України як центра життєвих інтересів фізичної особи постійного проживання в Україні хоча б одного члена родини такої фізичної особи.
Достатньо для визначення України як центра життєвих інтересів фізичної особи і того факту, що ця фізична особа зареєстрована в Україні як суб’єкт підприємницької діяльності, навіть якщо жоден з членів родини фізичної особи не проживає постійно на території України.
У крайньому випадку:
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України.
У випадку якщо фізична особа не має громадянства в жодній з країн, то її статус визначається відповідно до норм міжнародного права.
Визначення фізичної особи - нерезидента здійснюється від протилежного. Якщо фізична особа не визнана резидентом України, то, природно, вона є нерезидентом.
На самому початку ми визначилися, що платником ПДФО є фізична особа, але потім, поділивши фізичних осіб на резидентів і нерезидентів ми поставили перед собою питання, яка між ними різниця в плані оподаткування. Відповідно до статті 2 Закону про ПДФО різниця полягає в тому, що резидент сплачує ПДФО і з доходів з джерелом їхнього походження в Україні, і з іноземних доходів, а нерезидент сплачує ПДФО тільки з доходів з джерелом їхнього походження в Україні. Як бачимо, визначення статусу платника податків як резидента і як нерезидента має принципово важливе значення в плані оподаткування. Якщо іноземний громадянин визнається резидентом України, то він зобов’язаний сплачувати податки й з іноземних доходів. Цей факт, сам по собі, значимий. Як здійснюється визначення оподатковуваного доходу такого резидента, сума ПДФО та його платіж до бюджету, ми розглянемо пізніше, а зараз продовжимо визначення платника ПДФО.
Винятки в обкладанні ПДФО зроблені тільки для нерезидентів, що мають дипломатичні привілеї та імунітет.
Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.
В інших випадках ПДФО стягується в обов’язковому порядку, навіть якщо фізична особа вмирає або пропадає безвісти.
Якщо платник податку помирає або визнається судом померлим чи безвісно відсутнім, то податок за останній податковий період справляється з активів такого платника податку (нарахованих на його користь доходів) при відкритті спадщини, з урахуванням обмежень, встановлених законом.
Нормативна база
1. Закон про ПДФО – Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV.
2. Цивільний кодекс – Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
Погашення працівником короткострокової позики Урок права Останнім часом надання позик своїм працівникам стало досить поширеною справою. Та і фізособи при влаштуванні на роботу нерідко цікавляться можливістю отримання від передбачуваного роботодавця соціальних гарантій та матеріальних благ. Про те, що робити...
Інтернет-магазин № 22 (2.6.2008) :: Податковий облік У минулому номері ми розглянули загальні вимоги до дистанційної торгівлі та один з її видів, а саме торгівлю за каталогами. У цій публікації розглянемо «удосконалений» метод торгівлі на відстані — торгівлю через Інтернет-магазин....
