Облік відсотків, одержуваних підприємствами від банків
Те, що німцю добре, українцю — смерть. По-моєму, ця приказка вже застаріла, і настав час визнати, що те, що німцю добре, українцю теж добре, але по-своєму.
Відсотки, що нараховуються банками на користь підприємств, поділяються, залежно від базового договору, на три види: відсотки за залишки коштів на розрахункових (поточних) рахунках, відсотки по депозитних рахунках і відсотки за угодами РЕПО (такі операції в Україну вже «завезли»). При цьому зазначені рахунки, як і кошти компаній, задіяні в операціях РЕПО, можуть бути гривневими або інвалютними. А на поточних рахунках підприємств, крім їхніх власних коштів, нерідко значаться й кошти, що належать комітентам (тобто отримані або від комітента для виконання договору комісії, або від продажу майна комітента). Самі відсотки можуть бути як простими, так і складними, а їхня виплата може здійснюватися не тільки коштами, але й акціями, додатково емітованими банком (в останньому випадку клієнт банку також є або стає його акціонером). Багато з цих ситуацій приховують у собі «підводні камені», через які відбуваються облікові помилки. Питанням такого роду і присвячена ця стаття.
Правовий аналіз
Операції по розрахункових (поточних) рахунках підприємств у банках регулюються договором банківського рахунку. Кошти, що поступають на рахунок підприємства, не завжди повністю списуються з нього або видаються готівкою, у зв’язку з чим у багатьох підприємств виникають тимчасово вільні суми на банківських рахунках. Тому ЦКУ дозволяє банку використовувати кошти на рахунку клієнта, але так, щоб завжди була гарантія права клієнта на безперешкодне розпорядження цими коштами. За користування коштами, наявними на рахунку клієнта, банк сплачує відсотки, сума яких зазвичай зараховується на той самий рахунок.
Відносно ситуації, коли на розрахунковому рахунку комісіонера значаться кошти комітента, на суму яких банк нараховує відсотки, необхідно підкреслити таке. Хоча сума таких відсотків і зарахована банком на рахунок комісіонера, проте, їх варто вважати не інакше, як такими, що належать комітенту. Такий висновок однозначно виходить зі ст. 1018 ЦКУ, відповідно до якої майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (внесок), зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму і відсотки на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, установлених договором (ст. 1058 ЦКУ). Цей договір має багато спільного з договором позики, оскільки відносини вкладника і банку — це відносини фінансового кредитора та боржника. Згідно ст. 1061 ЦКУ банк виплачує вкладникові відсотки на суму внеску в розмірі, установленому договором банківського вкладу. Якщо ж договором розмір відсотків не встановлений, банк зобов’язаний їх виплачувати в розмірі дисконтної ставки НБУ. Тобто відсотки банк виплачує вкладникові в будь-якому разі, навіть якщо їхня ставка не зазначена в депозитному договорі, тому що цей договір є оплатним. Що стосується періоду нарахування, то відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження внеску до банку, до дня, що передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника на інших підставах.
Є два основних види банківського депозиту: вклади до запитання і строковий вклад. Цей останній може бути оформлений цінним папером (депозитним сертифікатом). Кошти, що становлять депозит, можуть надаватися як готівкою, так і в порядку перерахування з поточного рахунку на депозитний. Власником депонованих коштів стає банк, що відкрив підприємству депозитний рахунок. А підприємство (вкладник, кредитор) виступає тоді суб’єктом зобов’язального права — права вимоги до банку про повернення грошей і про сплату відповідних відсотків.
Складні відсотки — нарахування відсотків за поточний період у випадку росту бази нарахування за рахунок капіталізації відсотків, не виплачених за попередній період. Можливість договірного застосування складних процентних ставок передбачена в п. 5 ст. 1061 ЦКУ для договору банківського вкладу. Відсотки на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу після закінчення кожного кварталу окремо від суми внеску, а не витребувані в цей строк відсотки збільшують суму внеску, на яку нараховуються відсотки, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. При поверненні внеску виплачуються всі нараховані до цього моменту відсотки.
Зміст угоди РЕПО
Договір саме з такою назвою в ЦКУ не передбачений. Однак у змісті цього «неназваного контракту» немає нічого, що суперечило б положенням ЦКУ.
Сучасна операція РЕПО є спрощеним варіантом біржової угоди «репорт», відомої з 19 століття. Репорт — це контракт, відповідно до якого власник цінних паперів продає їх зацікавленій особі із зобов’язанням наступної зворотної купівлі цих паперів через певний строк за більш високою ціною (зазвичай за допомогою кредиту банку, що репортує на фондовій біржі). За своїм змістом такий контракт є сполученням наявної угоди з продажу ЦП та одночасно з цим термінової угоди, що укладається на їхню зворотну купівлю. При цьому додатню різницю в цінах термінової та готівкової купівлі також називають репортом. Специфіка контракту проявляється й у сплаті відсотків, які складаються з двох доданків: з відсотків на ЦП та з відсотків на гроші (тому що протягом строку договору можливі користування і тим, й іншим). Уже в ті часи думали, що між продавцем і покупцем репорт є купівлею-продажем ЦП, а зі вступом у відносини між ними банку репорт переростає в ломбардну угоду (гроші під заставу ЦП). У зв’язку з цим репорт (у смислі зазначеної різниці) становить, по суті, плату за кредит.
У наш час вільні гроші компаній прийнято тримати у вигляді так званих інструментів грошового ринку (це робочий термін західного фінансового менеджменту, але терміну «фінансова інвестиція» він відповідає не завжди), до яких, зокрема, належать й угоди РЕПО. Якщо звернутися до практики США, то угода РЕПО (repo, repurchase agreement) — це угода з продажу дилером покупцеві короткострокових боргових паперів держави з одночасною згодою (зобов’язанням) дилера купити ці папери назад через обговорений проміжок часу за заздалегідь обумовленою ціною, що перевищує ціну їхнього продажу. Звичайний строк угоди становить усього кілька днів. Процентні ставки за угодами РЕПО прямо залежать від прибутковості векселів Казначейства США, що становлять предмет угоди. Цим самим обумовлена і фактична відсутність ризику при купівлі паперів, оскільки у випадку неплатоспроможності дилера безризикові ЦП держави залишаються в покупця.
З питання, чи є угода РЕПО для покупця паперів інвестиційною операцією, необхідно зазначити наступне. Казначейські векселі — це короткострокові папери «з нульовим купоном» (дисконтні папери), тобто відсотки по них не виплачуються. Інвестування капіталу у випадку угоди РЕПО не відбувається, оскільки казначейські векселі перебувають у володінні їхнього покупця так мало, що ніяких доходів з цих паперів одержати від держави він просто не встигає. І перепродати їх з вигодою, протримавши їх у себе день-два, теж не можна. Та і сенсу такий перепродаж на ще більш короткий строк ніякого не має. Адже папери, що становлять предмет угоди РЕПО, визначені індивідуальними ознаками, а не родовими (в акті передачі вказуються їхні номери, а в самому договорі передбачена зворотна купівля саме цих паперів, а не таких). Тому перепродувати їх на день третій особі доведеться знову ж за угодою РЕПО (тому що повернути необхідно саме ці папери) і отже також платити покупцеві відсотки за його гроші (тобто це «друге РЕПО» гранично зменшить доходи по «першому РЕПО»).
Ціль покупця паперів за угодою РЕПО полягає в тому, щоб надати гроші в борг продавцеві паперів і потім одержати надану суму назад плюс відсотки. Відповідно, ціль продавця — одержання грошей у борг, а не продаж паперів. Якби сторони були зацікавлені в дійсній зміні власника казначейських векселів, то вони укладали б звичайний договір купівлі-продажу ЦП, а не угоду РЕПО.
І раз так, то зобов’язання купити папери назад за ціною, що зросла, — це не що інше, як зобов’язання прийняти папери в покупця назад і повернути йому гроші з відсотками. По суті, це повернення боргу з одного боку, і повернення застави — з іншого. Тобто предметом угоди РЕПО фактично виступають кошти, як і у випадку договору грошової позики, а продані папери — це своєрідне забезпечення такої позики (свого роду застава). Тому угода РЕПО фактично є позиковою операцією під заставу ЦП, а не інвестиційною.
Від звичайного предмета застави зазначені ЦП відрізняються тим, що з моменту невиконання дилером свого зобов’язання покупець ЦП стане їхнім дійсним власником, оскільки мала місце хоч і формальна, але все-таки угода купівлі-продажу, в той час як заставоутримувач, що не одержав платежу від боржника, як правило, не стає власником предмета застави, а одержує лише право продажу предмета застави для покриття суми боргу з відсотками, а можливу додатню різницю він зобов’язаний повернути власникові предмета застави (тому й укладають угоду РЕПО, а не договори позики грошей і застави паперів; тому ж за угодою РЕПО продаються боргові папери держави (причому дисконтні — нижче номіналу), тому що якщо їх не куплять назад, то дисконт (або відсотки, що залишилися до виплати, по державних облігаціях) покриє відсотки, не отримані від боржника).
Здійснений аналіз дозволяє, до речі, зрозуміти, чому в американських бухгалтерських стандартах GAAP є правило, відповідно до якого передача цінних паперів в обмін на кошти враховується як про-
даж ЦП при одночасному виконанні таких двох умов: а) сторона, що передає папери, відмовляється від майбутніх економічних вигід, пов’язаних з такими ЦП; б) сторона, що приймає папери, не може вимагати від контрагента зворотної купівлі (repurchase) таких ЦП. У протилежному випадку одержання коштів ураховується як позикова операція, а не як одержання платежу за продані ЦП.
В Україні контрагентами підприємств за угодами РЕПО виступають банки. Вони продають компаніям ОВДП (з близькою датою погашення) і, одночасно з цим, зобов’язуються купити їх назад через певний строк за ціною, що перевищує ціну продажу. Терміни дії РЕПО дуже короткі (аж до одного дня). Тому безпосередня передача паперів підприємству-покупцю здійснюється не завжди (у таких випадках вони перебувають на зберіганні в банку). Процентні ставки за угодами РЕПО коливаються на рівні ставок по депозитах до запитання. Таким чином, для підприємств операція РЕПО є одним з варіантів короткострокового розміщення тимчасово вільних коштів. Зазвичай це великі суми, зворотне одержання яких забезпечується надійними борговими паперами держави.
Що стосується правової оцінки РЕПО, то розпочати тут необхідно з точного перекладу слів. У наведеному визначенні цієї угоди мається на увазі саме «купити назад», а не «викупити» (як у нас люблять переводити), оскільки англ. repurchase означає «купувати назад (раніше проданий товар)», тоді як значення «викуповувати (закладену річ)» має дієслово redeem. І оскільки предметом угоди РЕПО формально є цінні папери, то де-юре угода РЕПО є комбінацією двох договорів купівлі-продажу ЦП (один — спот, тобто з негайним виконанням для обох сторін, другий — на строк (правда, дуже короткий)), які підписують одночасно в складі одного документу (контракту), що не є похіднію ЦП (на відміну від інших термінових угод типу опціонів і ф’ючерсів). При цьому обидва договори купівлі-продажу є взаємними (двосторонніми). Тобто всі зобов’язання контрагентів з первісної та зворотної купівлі-продажу паперів є безумовними, тому що ніякі опціони (на продаж або купівлю) відносно паперів, переданих за угодою РЕПО, не передбачені (просто є взаємна кореспонденція прав і зобов’язань).
З погляду передачі прав власності на папери угода РЕПО — це договір про умовний продаж ЦП (продаж з умовою зворотної купівлі). Подібність з угодою «умовний продаж товару» тут явна. Зміст такого роду угод обкреслений в ст. 697 ЦКУ, де читаємо, що договором купівлі-продажу може бути встановлено, що право власності на переданий покупцю товар зберігається за продавцем до оплати товару або до настання інших обставин (в угоді РЕПО це прямо не вказується, але по суті угоди покупець пов’язаний саме в такий спосіб. - А.К.). У цьому випадку покупець не має права розпоряджатися товаром до переходу до нього права власності, якщо інше не встановлено договором. При цьому продавець має право вимагати від покупця повернення товару, якщо покупець прострочив оплату товару, а також у випадку не настання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.
Таким чином, зазначена подібність полягає в тому, що в обох випадках покупець стає власником предмета купівлі-продажу тільки при настанні певної умови: для умовного продажу товару — це своєчасне погашення покупцем платіжного зобов’язання перед постачальником, а для угоди РЕПО — невиконання продавцем ЦП свого зобов’язання з їхньої зворотньої купівлі (по суті, це умова неплатоспроможності такого продавця).
До настання ж такої умови навряд чи можна назвати повноправним власником того, хто в момент одержання ЦП відразу ж стає зобов’язаним продати їх назад тій самій особі в гранично короткий строк. По суті, покупець одержує не вільний від будь-яких прав інших осіб папір, а папір, який, як магнітом, тягне назад до продавця. Більш того, під час перебування «проданих» ЦП у покупця він не має можливості (а значить і права) одержувати пасивні доходи по таких паперах. Така можливість (а значить і право) цілком залишається за продавцем ЦП. У той час як у момент одержання дійсного, нічим не обтяженого права власності особа, що стала власником, може вільно розпоряджатися придбаним папером, одержувати доходи по ньому і нікому нічого не винна.
Сказане ще раз підтверджує, що економічна сутність угоди РЕПО полягає не в купівлі-продажу ЦП як такій, а в наданні (одержанні) коштів у борг під відсотки на дуже короткий строк із забезпеченням такого боргу державними ЦП.
Нормативна база
1. ЦКУ - Цивільний кодекс України.
2. Закон про ПДВ - Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.
3. Закон про прибуток - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.
4. П(С)БО 4 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» від 31.03.99 р. № 87.
5. П(С)БО 2 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» від 31.03.99 р. № 87.
6. П(С)БО 3 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» від 31.03.99 р. № 87.
7. Інструкція № 291 - Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, від 30.11.1999 р. № 291.
Виплачуємо лікарняні суміснику Бухгалтерський облік Красиво жити не заборониш. А щоб так жити, необхідно працювати. Деколи в кількох місцях відразу. Тому бухгалтерам часто доводиться мати справу із сумісниками. Та і самі бухгалтери іноді є сумісниками. Робота сумісників має свої особливості. І про деякі.....
Поступка вимоги — цесія і факторинг № 22 (2.6.2008) :: Бухгалтерський облік У бухгалтерській практиці все частіше зустрічаються договори переведення боргу і відносно нові для вітчизняного законодавства терміни «цесія» і «факторинг». Про те, що це таке і як операції в межах переведення зобов’язань на третю особу відображаються в б...
