Сплата неустойки у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань підприємств - звичайна річ в економіці нашої країни. Проте, на практиці та в літературі з нею пов’язано чимало всіляких питань. Це і не дивно, оскільки неустойка має багато різновидів і нерідко переплітається з такими господарськими операціями, як відшкодування заподіяних збитків і реальне виконання порушеного зобов’язання. Аналізу такого роду економічних відносин і присвячена ця стаття.
Правовий аспект
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов’язаний передати кредиторові у випадку порушення свого зобов’язання. З цього визначення виходить, що неустойка - це додаткове зобов’язання, що починає обтяжувати боржника з моменту невиконання або неналежного виконання ним основного зобов’язання, тобто з моменту порушення боржником прав кредитора (але, якщо боржник не визнає такого обтяження, то в подібних ситуаціях необхідне рішення суду).
На випадок порушення цивільних прав законодавство, насамперед, передбачає різні способи їхнього захисту. До способів захисту цивільних прав та інтересів судом відносяться, зокрема, примусове виконання зобов’язання в натурі (називане ще «реальним виконанням». - А.К.), відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 2 ст. 16 ЦКУ). От під цими «іншими способами» саме і мається на увазі сплата неустойки.
На практиці найпоширенішими способами захисту цивільних прав є відшкодування збитків і стягнення неустойки. У таких випадках боржник задовольняє майновий інтерес потерпілого, надаючи йому грошову (товарну, майнову) компенсацію його майнових втрат. При цьому відшкодування збитків має місце, якщо виплачувана компенсація прямо пов’язана з розміром заподіяної шкоди. Стягнення ж неустойки в наявності, коли компенсація пов’язана з розміром збитку або побічно, або взагалі незалежна від нього. Тому основною формою компенсації заподіяного збитку є відшкодування збитків, тоді як сплата неустойки провадиться у випадках прямо передбачених договором або законом. Справа тут ще і в тому, що збитки є найбільш істотним і розповсюдженим наслідком порушення цивільних прав.
Способи захисту цивільних прав традиційно підрозділяються на заходи захисту і заходи відповідальності. При цьому якщо реальне виконання є тільки заходом захисту, то відшкодування збитків і стягнення неустойки визнаються ще і заходами цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань (або «правовими наслідками порушення зобов’язань», як це зазначено в ст. 611 ЦКУ).
Однак для неустойки загальні визначення на цьому не закінчуються, оскільки вона визнається ще й одним з видів забезпечення виконання зобов’язань (п. 1 ст. 546 ЦКУ). Таким чином, неустойка - це одночасно і спосіб захисту цивільних прав, і міра відповідальності за їхнє порушення, і спосіб забезпечення виконання зобов’язань (здійснення прав). У той час як, наприклад, застава або поручительство - тільки способи забезпечення виконання зобов’язань. Тому для повного розуміння сутності та призначення неустойки її варто розглянути в кожному з трьох зазначених ракурсів, після чого можна буде зробити відповідні класифікації.
Стягнення неустойки та відшкодування збитків, як окремі способи захисту цивільних прав, є виплатами компенсації і, таким чином, протиставляються виконанню зобов’язання в натурі. Справа в тому, що інтерес потерпілої сторони (кредитора) не завжди може бути задоволений у повному обсязі шляхом заміни реального виконання на виплату компенсації. У таких випадках кредитор вправі наполягати на тому, щоб його контрагент фактично вчинив так, як передбачено відповідним договором. На практиці зазначене протиставлення часто ставить кредитора перед вибором: вимагати від боржника тільки виплати компенсації або ще й виконання зобов’язання в натурі. Вирішуються такі питання на підставі таких правових норм:
боржник, що сплатив неустойку та відшкодував збитки, заподіяні порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст. 622 ЦКУ);
у випадку ж відмови кредитора від прийняття виконання, що внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (наприклад, коли в покупця товару, не поставленого вчасно постачальником, зникла можливість його вигідного перепродажу через те, що контрагент такого покупця розірвав з ним договір. - А.К.), боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі (п. 2 ст. 622 ЦКУ). Таким чином, виплата компенсації може, залежно від інтересів потерпілого, провадитися або у винятковій формі, або в комбінації з реальним виконанням.
Що стосується заходів цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, то згідно ст. 217 ГКУ правовими засобами відповідальності в сфері господарювання є господарські санкції, тобто засоби впливу на правопорушника, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Це значить, що в особи, що порушила договір, виникають додаткові обтяження, які засновані на примусовій чинності закону і є певним покаранням за здійснене правопорушення.
Окремими видами господарських санкцій є відшкодування збитків і штрафні санкції (п. 2 ст. 217 ГКУ). При цьому, відповідно до п. 1 ст. 230 ГКУ, штрафними санкціями визнаються неустойка, штраф і пеня у вигляді грошової суми.
Прикладом застосування господарських санкцій може служити покладання на несправного боржника додаткового (до реального виконання основного зобов’язання) цивільно-правового обов’язку відшкодувати кредиторові збитки, що виникли в нього внаслідок несвоєчасного повернення боргу, а також сплатити за кожний день прострочення неустойку у вигляді пені, розмір якої визначений у кредитному договорі.
І оскільки всі заходи та санкції, як бачимо, часто «не можуть друг без друга жити», то необхідно трохи детальніше зупинитися на правовому змісті поняття «збитки». Відповідно до п. 2 ст. 224 ГКУ під збитками розуміються витрати, здійснені управ-неною стороною, втрата або ушкодження її майна, а також неотримані нею доходи, які управнена сторона одержала б у випадку належного виконання зобов’язання або дотримання правил ведення господарської діяльності іншою стороною. З цього визначення можна вивести два важливих положення. По-перше, збитки в цивільному праві - це не що інше, як ті негативні майнові наслідки, які наступили для потерпілого в результаті здійсненого проти нього цивільного правопорушення. І, по-друге, збитки складаються з двох частин: 1) зменшення реального майна потерпілого, що в праві прийнято називати «реальним збитком»; 2) збільшення майна потерпілого, що не відбулося, називане «упущеною вигодою». При цьому реальний збиток містить у собі визначену відповідно до закону вартість втраченого, ушкодженого або знищеного майна, а також додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, що зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання іншою стороною (п. 1 ст. 225 ГКУ).
Упущена вигода містить у собі неодержаний прибуток, на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у випадку належного виконання зобов’язання іншою стороною (п. 1 ст. 225 ГКУ). Так, якщо з вини орендаря була пошкоджена орендована ним вантажівка, то збитки орендодавця складаються з вартості відбудовного ремонту (реальний збиток) і неодержаної за час ремонту орендної плати (упущена вигода). Або, наприклад, у сфері торгівлі упущена вигода покупця товару, у відношенні якого постачальник допустив прострочення в постачанні товару, може становити різницю між договірною та ринковою цінами на дату, коли відповідно до договору мало відбутися належне виконання.
Зі ст. 225 ГКУ також виходить, що відшкодуванню підлягають обидві зазначені частини збитків, якщо в самому договорі не передбачене відшкодування збитків у меншому розмірі (крім випадків, коли розмір відповідальності для певного виду зобов’язань визначений законом). А по окремих видах господарських зобов’язань право на повне відшкодування збитків може бути обмежене законом (наприклад, у сфері зв’язку і транспорту).
Необхідно підкреслити, що підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань є провина боржника через його намір або необережність, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст. 614 ЦКУ). Тому кредитор не вправі вимагати виплати компенсації від боржника, що не несе відповідальності за порушення зобов’язання. Тим самим, якщо боржник доведе в суді, що права кредитора були ним порушені не зі своєї вини (п. 2 ст. 614 ЦКУ), то такому боржникові вдасться уникнути як відшкодування збитків кредиторові, так і сплати йому неустойки. У відношенні останньої в п. 3 ст. 550 ЦКУ навіть прямо сказано, що кредитор не має права на неустойку у випадку, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання (через випадковість або непереборну силу. - Ст. 617 ЦКУ).
Далі переходимо до забезпечення виконання зобов’язань за допомогою неустойки (п. 1 ст. 546 ЦКУ). Способи забезпечення виконання зобов’язань, взагалі, - це спеціальні заходи, які або гарантують виконання основного зобов’язання боржником, або стимулюють боржника до належного виконання своїх зобов’язань. Так, якщо поручительство або, наприклад, застава гарантують виконання основного зобов’язання, то неустойка, на відміну від них, є стимулюючим способом. Це і зрозуміло, оскільки передбачена договором або законом неустойка лише понукає боржника бути справним, щоб додатково не позбутися певної суми коштів (як правило, меншої, ніж сума основного боргу).
Оскільки в ЦКУ правовідносини неустойки включено до Кн. 5 Розд. I «Загальні положення про зобов’язання» Гл. 49 «Забезпечення виконання зобов’язання», то неустойка, як і всі інші способи забезпечення зобов’язань, носить зобов’язально-правовий характер (тобто неустойка - забезпечувальне зобов’язання).
Згідно п. 1 ст. 547 ЦКУ угода щодо забезпечення виконання зобов’язань здійснюється в письмовій формі. На практиці це виражається в тому, що угода про неустойку фіксується або в самому договорі, що встановлює основне зобов’язання (на забезпечення якого направлена неустойка), або в додатковій до нього (або навіть спеціальній) угоді сторін.
Як і більшість способів забезпечення виконання зобов’язань, неустойка носить залежний від основного зобов’язання характер. Це означає, що при недійсності основного зобов’язання (п. 2 ст. 548 ЦКУ) або припиненні його дії припиняє своє існування і неустойка як угода, що його забезпечує.
Тепер, після розгляду неустойки в трьох вищевказаних аспектах, проведемо її послідовну класифікацію за різними підставами. Залежно від правового джерела встановлення неустойки вона поділяється на законну та договірну (ст.ст. 551 і 611 ЦКУ). Застосування законної неустойки не залежить від волі сторін і відбувається в тих випадках, коли умова про неустойку взагалі не включена до договору або ж коли встановлений законом розмір неустойки перевищує розмір договірної неустойки. Відповідно до п. 2 ст. 551 ЦКУ розмір законної неустойки, виплачуваної коштами, може бути зменшений за згодою сторін, крім випадків, передбачених законом. За домовленістю сторін можливо також і збільшення розміру грошової неустойки, установленої законом (при відсутності, звичайно, прямої заборони в законі). Однак суд вправі зменшити неустойку (законну або договірну), але не повністю звільнити боржника від її сплати, якщо розмір неустойки явно більше розміру збитків, понесених кредитором (п. 3 ст. 551 ЦКУ).
Якщо ж виходити з предмета неустойки, яким, згідно п. 1 ст. 551 ЦКУ, може бути грошова сума, рухоме та нерухоме майно, то варто розрізняти неустойку грошову та майнову (останню називають ще «товарною»).
Далі грошова неустойка, з урахуванням способу її вирахування, розчленовується на два підвиди: штраф і пеню (втім, якщо строго додержуватися змісту ст. 549 ЦКУ, то штраф може приймати і товарну форму, зобов’язуючи, таким чином, правопорушника передати кредиторові як компенсацію який-небудь товар на визначену сторонами суму). Тут відразу необхідно підкреслити, що слова «штраф» і «пеня» - це не синоніми терміну «неустойка», як це іноді стверджується, але саме її різновиду, оскільки в них є як загальні, так і відмітні ознаки. Загальне полягає в тому, що штраф і пеня є грошовими сумами, стягуваними кредитором з боржника у випадках порушення ним зобов’язання.
Розходження ж, повторюємо, складається в способі вирахування неустойки. Так, якщо штраф - це неустойка, однократно обчислювальна у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (п. 2 ст. 549 ЦКУ), то пеня - неустойка, обчислювальна у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦКУ). При цьому, що дуже важливо, відсотки на неустойку не нараховуються (п. 2 ст. 550 ЦКУ). На практиці при складанні господарських договорів до них «забивають», залежно від конкретних обставин, або штраф, або пеню.
Може бути і їхнє одночасне застосування (наприклад, штраф - за порушення умов зобов’язання щодо якості (комплектності) товарів, що поставляють, (робіт, послуг), а за порушення строків виконання зобов’язання з поставки товарів (робіт, послуг) - пеня за кожний день прострочення, як про це говориться в ст. 231 ГКУ на випадок, якщо однією зі сторін договору є державне підприємство).
Що стосується самого обчислення пені, то звичайно застосовується один з двох способів розрахунку: 1) з використанням річної процентної ставки (тоді в договорі фіксується формула «пеня обчислюється за ставкою X% річних (наприклад, 15% річних) за весь час прострочення»); 2) з використанням денної процентної ставки (тоді в договорі застосовується формула «пеня обчислюється за ставкою Y% (наприклад, 0,1%) за кожний день прострочення»). Базою для нарахування пені в обох випадках є сума непогашеної заборгованості.
Наприклад, якщо сума простроченого боргу дорівнює 10000,00 грн., а саме прострочення тривало 12 днів, то для першого варіанту пеня складе 48,00 грн. (10000,00 х (0,15/ 365) х 12 = 48,00), а для другого варіанту - 120,00 грн. (10000,00 х 0,001 х 12 = 120,00).
НОРМАТИВНАЯ БАЗА
ЦКУ - Цивільний кодекс України.
ГКУ - Господарський кодекс України.
Закон про ПДВ - Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, зі змінами та доповненнями.
Закон про прибуток - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями.
Основні засоби, отримані безоплатно Бухгалтерський облік Закінчення. Початок див. у «ШБ» № 15/2006 р. У попередньому номері «Школи бухгалтера» ми розглянули питання обліку оприбуткування безоплатно отриманих основних засобів (фондів) та обліку витрат на їх утримання. Сьогодні розглянемо питання вибуття...
Поступка вимоги — цесія і факторинг № 22 (2.6.2008) :: Бухгалтерський облік У бухгалтерській практиці все частіше зустрічаються договори переведення боргу і відносно нові для вітчизняного законодавства терміни «цесія» і «факторинг». Про те, що це таке і як операції в межах переведення зобов’язань на третю особу відображаються в б...
