Первинні документи як форма договору: долаємо стереотипи
Про оформлення договірних відносин шляхом обмін листами, телеграмами тощо, а також про «факсові» договори, писалося чимало. Натомість про можливість визнання первинних документів бухгалтерського обліку формою договору знають далеко не всі. Саме цій проблемі і присвячений наш матеріал.
Традиційно господарські договори укладають у формі єдиного документа під назвою «Договір», який підписується сторонами та скріплюється їхніми печатками. Це і справді найтиповіший, найзручніший та найнадійніший спосіб оформлення договірних відносин. На необхідності оформлення господарських договорів саме в такий спосіб наголошується і в законодавстві. Статтею 181 Господарського кодексу України (далі — ГК) визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Одразу напрошується висновок: якщо є загальне правило, повинні бути і винятки. Найчастіше зустрічаються такі нетрадиційні способи укладення договорів: виставлення та оплата рахунку-фактури, оформлення домовленості листами, телеграмами тощо. Ми ж хочемо познайомити читача з практикою укладення договорів, за якою єдиними доказами досягнення сторонами домовленості є первинні документи: ті, що фіксують факт передачі товару (накладні, акти приймання-передачі), а також акти звірки розрахунків. Доречно буде розпочати з аналізу судової практики.
Ось перше рішення суду, яке ми хочемо запропонувати для аналізу. Вищий господарський суд України (далі — ВГСУ) розглядав касаційну скаргу на рішення попередніх судових інстанцій (постанова ВГСУ від 17.01.2006 р. № 9/20пд). В суді досліджувалася операція з відпуску бензину, яка була оформлена актом приймання-передачі. Жодного договору (в традиційному розумінні) сторони не підписували. З огляду на те, що в акті приймання-передачі чітко визначено найменування сторін, вказано товар, що передається, а також визначено його ціну та загальну вартість, суди дійшли висновку про те, що вказаний акт є формою договору купівлі-продажу. ВГСУ погодився з таким висновком.
Як бачимо, акт приймання-передачі, який більшість спеціалістів сприймають тільки як документ, який підписується на виконання договору та який підтверджує факт такого виконання, за певних обставин можна вважати формою угоди - господарського договору.
Ось інше рішення суду: постанова Вищого арбітражного суду України (далі — ВАСУ) від 24.11. 2000 р. № 04-1/6-4/ 35. ВАСУ та попередні судові інстанції розглядали справу за вимогами податківців визнати недійсними договори купівлі-продажу як такі, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, з огляду на те, що вони були укладені з суб’єктами господарювання, дані про яких не містилися в Єдиному державному реєстрі. Суди, зокрема, досліджували документи, якими було оформлено операції з придбання товарів. Як виявилося, вказані операції були оформлені накладними, які скріплені печатками сторін і містять відомості про умови, узгоджені сторонами: про найменування товару, його ціну, кількість, а також суми податку на додану вартість. Як і у випадку, що аналізувався нами вище, договорів купівлі-продажу, оформлених традиційним способом, не було. Проте суди визнали накладні на відпуск товару формою договорів купівлі-продажу, підкресливши, що «умови договорів... за своїм змістом не суперечать вимогам чинного законодавства...». В даному випадку суди визнали, що товарна накладна, яку прийнято розглядати як первинний документ бухгалтерського обліку та доказ передачі товарно-матеріальних цінностей, може вважатися формою угоди купівлі-продажу.
І, нарешті, третє з запропонованих нами рішень: постанова Верховного Суду України (далі — ВСУ) від 11.06.2002 р. Цією постановою ВСУ направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на те, що суди неналежно з’ясували обставини справи, зокрема дали неправильну оцінку акту звірки, що був підписаний сторонами. В цьому акті звірки було зафіксовано розмір боргу позичальника перед банком на певну дату. Суми неустойки, що могли бути нараховані, в акті відображені не були, але банк заявив в суді вимогу про стягнення цих сум. ВСУ зазначив, що акт звірки можна розглядати як угоду (договір), якою сторони припинили забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором неустойкою, тобто, по суті, дійшли згоди про звільнення позичальника від відповідальності у формі неустойки за порушення строків повернення кредиту.
Існує ще чимало рішень судів, якими спростовується властиве для більшості спеціалістів уявлення про те, що актів приймання-передачі, накладних та подібних документів за відсутності оформленого договору в його традиційному розумінні замало, щоб вважати певну господарську операцію оформленою належним чином.
Що служить підставою для визнання таких документів формою господарського договору? Такою підставою є норми договірного права, що містяться у ЦК. Наведемо їх.
У статті 626 ЦК дається визначення поняття «договір»:
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Читаємо далі:
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК).
Не будемо зосереджуватися на вимогах закону щодо форми договорів, а візьмемо найбільш поширений випадок — укладення договорів в простій (не нотаріальній) письмовій формі. Тепер поміркуємо, що таке досягнення між сторонами згоди в письмовій формі. Хіба повинна така згода міститися саме в документах під назвою «договір»? Чи обов’язково такої згоди сторони повинні дійти заздалегідь? Хіба не можуть сторони дійти згоди про продаж товару (надання послуг) у момент передачі такого товару покупцю (надання послуг замовнику) чи безпосередньо перед такою передачею (наданням) та зафіксувати свою домовленість (згоду) в письмовому документі, що засвідчує її виконання (в акті приймання-передачі чи в товарній накладній)? Звичайно ж можуть. І такий документ вважатиметься договором не в меншій мірі, ніж «звичайний» договір з відповідною назвою, але за умови, що в такому документі знайшли відображення усі істотні умови домовленості сторін. Тому коли вам кажуть, що за певною господарською операцією підписано тільки акт-приймання передачі, а договір взагалі відсутній, можете поцікавитися, чи відображено в акті усі істотні умови домовленості. Якщо відповідь буде ствердна, можете сміливо заявляти, що в даному випадку сторони підписали акт приймання-передачі, який є одночасно договором та документом, що підтверджує виконання такого договору.
Питання істотних умов договору, зокрема господарського, — це окрема проблема, аналізом якої ми зараз займатися не будемо. Зазначимо тільки, що документ, який претендує на те, щоб його назвали договором, має бути достатньо інформативним. Важливо, щоб зі змісту такого документа можна було дійти висновку щодо того, про що саме домовилися сторони. Якщо це акт приймання-передачі (накладна) на купівлю товару, то в ньому необхідно відобразити, як мінімум, характеристику товару та його вартість. Це саме стосується укладення договорів у формі виставлення та оплати рахунку-фактури. Якщо в такому рахунку визначено тільки суму до сплати та зазначено «За послуги», такий рахунок, навіть оплачений, не можна вважати формою договору. У випадку спору у суді необхідно буде з’ясовувати, перш за все, за які послуги (та в яких обсягах) було сплачено кошти.
Недооцінка значення первинних документів може призвести до негативних наслідків (як, наприклад, у викладеній вище ситуації): банк, підписавши акт звірки взаєморозрахунків, по суті «поховав» своє право стягнути з позичальника пеню за порушення строків повернення коштів. Підписання такого акту суд розцінив як погодження сторонами остаточної суми боргу. В даному випадку акт звірки був не чим іншим, як угодою (договором), спрямованим на припинення цивільних прав та обов’язків (згадайте визначення договору, що наведено у ст. 626 ЦК) в частині нарахування та стягнення пені.
Іноді трапляється також, що сторони домовляються про поставку товару (послуги, роботи) за однією ціною, що і фіксують в договорі, а в накладній чи акті приймання-передачі помилково вказують іншу ціну. Немає жодних гарантій, що в разі виникнення спору суд обов’язково віддасть перевагу тексту основного договору. Не виключено, що підписання накладної (акту) з іншою ціною, ніж в договорі, буде розцінено судом не як помилка, а як свідома зміна сторонами своєї попередньої домовленості. В цьому разі накладну (акт) можна буде вважати угодою про внесення змін до договору в частині умов про ціну.
Скільки патентів придбавати громадському харчуванню? Повторення вивченого З визначенням понять ми усе ще дуже далекі від ідеалу, звідси і розуміємо ми їх, м’яко говорячи, не зовсім адекватно. От і живемо по поняттям не по тим, по яким необхідно жити. У їдальні є буфет, який розташований у холі. Буфет торгує як продуктами...
Строковий трудовий договір № 22 (2.6.2008) :: Урок права У практиці функціонуючих підприємств нерідко зустрічаються випадки, коли вони змушені вдаватися до застосування строкового договору з урахуванням інтересів працівників і роботодавців, що обумовлюється особливим порядком укладення та розірвання таких трудо...
Використання підприємством чужих автомобілів № 20 (19.5.2008) :: Урок права У попередньому матеріалі ми розглядали випадки оформлення використання підприємством чужих автомобілів (орендованих, таких, що перебувають у безоплатному користуванні, та автомобілів працівників). На сьогоднішньому уроці права розглянемо питання щодо офор...
