Міністерство фінансів України у зв’язку із зверненням народного депутата України Видріна Д. Г. (лист від 27 липня 2007 року № 12/7) щодо надання інформації стосовно застосування норм чинного законодавства при оформленні довіреностей повідомляє.
Дія Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 (далі — Інструкція), поширюється на підприємства та інші юридичні особи, їхні відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності. Інструкцією забороняється відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям без довіреності, крім випадків відпуску за готівковим розрахунком.
Роз’яснення щодо особливостей застосування Інструкції при відпуску товарно-матеріальних цінностей фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) та/або за її дорученням іншій особі оприлюднені листами Міністерства фінансів України від 31 жовтня 2000 року № 053-29151 та від 6 листопада 2000 року № 053-4154.
Тлумачення визначення поняття «централізовано-кільцеві перевезення» та порядку відпуску товарно-матеріальних цінностей при їх здійсненні для цілей Інструкції наведено у листах Міністерства фінансів України від 5 березня 2002 року № 053-2930 та від 9 грудня 2003 року № 31-04200-30-5/7021.
Одержання товарно-матеріальних цінностей значного асортименту здійснюється за довіреністю типової форми № М-2б (додаток № 4 до Інструкції), що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1996 року № 226. Роз’яснення щодо порядку оформлення цієї довіреності надано у листі Міністерства фінансів України від 29 серпня 2005 року № 31-04200-30/23-7454/6784.
Водночас повідомляється, що з нормативно-правовими актами, коментарями і роз’ясненнями Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку можна ознайомитись на веб-сайті Міністерства фінансів України (www.minfin.gov.ua), на сторінках спеціалізованих видань, зокрема, «Податки та бухгалтерський облік», «Бухгалтерія», «Бізнес -Бухгалтерія» тощо.
Заступник Міністра Т. І. Єфименко
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
ЛИСТ від 03.08.2007 р. № 25-313/1474-7902
Розглянувши <...> листа <...> щодо використання корпоративної платіжної картки, Національний банк України повідомляє таке.
Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 19.04.2005 № 137 (далі — Положення), встановлює загальні вимоги до порядку здійснення банками емісії платіжних карток, визначає операції, що здійснюються з їх застосуванням, і порядок розрахунків за цими операціями.
Особливості застосування платіжних карток внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем регулюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку та правилами платіжних систем з урахуванням вимог цього Положення.
Пунктом 1.16 Положення передбачено, що банк зобов’язаний у порядку, встановленому законодавством України, ідентифікувати клієнтів, які відкривають карткові та інші рахунки в банку, та держателів платіжних карток, які здійснюють операції з їх використанням за цими рахунками.
Відповідно до пункту 2.13 Положення вид платіжної картки, що емітується членом платіжної системи, тип її носія, ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, у якій ця картка застосовується, з урахуванням вимог, установлених відповідними державними стандартами України та міжнародними стандартами, прийнятими Міжнародною організацією із стандартизації (ISO). Платіжна картка має містити реквізити (у графічному та/або електронному вигляді), що дають змогу ідентифікувати її держателя.
Таким чином, платіжна картка має містити реквізити, що ідентифікують держателя (згідно з <...> листом — це директор).
Згідно із пунктом 2.3 Положення, фізичним особам, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним і фізичним особам - підприємцям — корпоративні платіжні картки.
Держателем корпоративної платіжної картки є довірена особа клієнта, яка на законних підставах використовує платіжну картку для ініціювання переказу коштів.
Пунктом 3.15 Положення передбачено, що держатель платіжної картки зобов’язаний використовувати її відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання платіжної картки особами, які не мають на це право або повноважень, якщо інше не передбачено правилами платіжної системи.
Відповідно до пункту 3.13 Положення, якщо довірені особи юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців не мають корпоративних карток, то грошові аванси на відрядження їм можуть видаватися через особисті платіжні картки.
Кошти, які зараховані на особистий картрахунок працівника, вважаються виданими йому під звіт. Використання коштів має бути підтверджене відповідними звітними документами (у т. ч. документами за операціями із застосуванням платіжних карток).
Таким чином, у разі відсутності у працівника юридичної особи корпоративної платіжної картки, кошти на відрядження йому можуть бути зараховані на особисту платіжну картку.
Виконавчий директор В. Кравець
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ Про надання роз’яснень від 08.08.2007 р. № 5879
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваш лист від 25.05.2007 № к/1-10, наданий на розгляд до Держкомпідприємництва народним депутатом України Видріним Д. Г., та в межах компетенції повідомляє наступне.
Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Законом України від 23 лютого 2006 року № 3503-IV «Про хімічні джерела струму», що набрав чинності з 1 липня 2006 р., внесені зміни до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», згідно яких запроваджено ліцензування виробництва хімічних джерел струму, імпорту хімічних джерел струму, заготівлі та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 1381 «Про доповнення переліку органів ліцензування») Мінприроди визначено органом ліцензування з заготівлі та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму, а Мінпромполітики - з виробництва хімічних джерел струму, імпорту хімічних джерел струму.
Згідно статті 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (із змінами, внесеними Законом України від 27 квітня 2007 року № 994-V «Про внесення змін до статті 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності») у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності суб’єкт господарювання, який здійснює цей вид господарської діяльності, зобов’язаний подати протягом 30 робочих днів з дня визначення органу ліцензування заяву та відповідні документи, передбачені цією статтею, для отримання ліцензії на провадження цього виду господарської діяльності.
Ліцензія в цьому випадку видається в порядку, визначеному цим Законом. Відсутність ліцензійних умов на провадження певного виду господарської діяльності, щодо якого запроваджується ліцензування, не є підставою для відмови у видачі ліцензії.
Т. в. о. Голови Г. М. Білоус
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ від 14.06.2007 р. № 891/7/16-1417 (Витяг)
XIII. Найбільш характерні схеми ухилення від оподаткування, виявлені при здійсненні невиїзних документальних (камеральних) і виїзних документальних перевірок.
1. Невідображення суб’єктом підприємницької діяльності результатів фінансово-господарської діяльності у податковому обліку
Суб’єктом підприємницької діяльності до податкових органів надаються податкові декларації з показниками, що свідчать про відсутність діяльності, тоді як інші документи свідчать про проведення значного обсягу фінансових операцій.
2. Мінімізація доходів підприємства через штучне завищення валових витрат або зменшення податкових зобов’язань з податку на додану вартість через завищення податкового кредиту за допомогою використання підприємств з ознаками «фіктивності»
Суть цієї схеми полягає у залученні до проведення фінансово-господарської діяльності з метою завищення валових витрат «фіктивних підприємств». У цьому разі суб’єкт підприємницької діяльності, використовуючи як постачальників і споживачів товарно-матеріальних цінностей «фіктивні» підприємства, здійснює коригування вартості товарно-матеріальних цінностей таким чином, щоб ціна придбання перевищувала ціну реалізації. Типовою схемою ухилення, яка використовувалась при вчиненні кримінальних порушень податкового законодавства, є завищення валових витрат та податкового кредиту шляхом проведення у бухгалтерському та податковому обліках фінансових документів від суб’єктів підприємницької діяльності з ознаками «фіктивності».
3. Ухилення від сплати ПДВ та його відшкодування з бюджету при проведенні операцій на території України
3.1. Реалізація ТМЦ за цінами, нижчими за вартість придбання
Механізм працює так. Реальний суб’єкт підприємницької діяльності, використовуючи як постачальників і споживачів ТМЦ «фіктивні» і «транзитні» підприємства, здійснює коригування вартості ТМЦ таким чином, щоб ціна придбання перевищувала ціну реалізації. У результаті цього СПД претендує на відшкодування ПДВ у сумі, яка дорівнює різниці податкового кредиту, отриманого від придбання ТМЦ, і податкових зобов’язань, що сформувалися під час їх реалізації. Збитки, що сформувалися, СПД компенсує шляхом передачі за номіналом та одержання з дисконтною ставкою власних векселів на адресу «фіктивних» підприємств або підприємств, які не є платниками податку на прибуток.
3.2. Проведення безтоварних операцій
Організується шляхом «фіктивного» (за документами) придбання реальним суб’єктом підприємницької діяльності товарно-матеріальних цінностей від ланцюжка «фіктивних» і «транзитних» підприємств. Далі цим СПД отриманий товар документально реалізується також на адресу «транзитних» або «фіктивних» структур, але вже за ціною в кілька разів нижче, ніж ціна придбання. Результатом є необґрунтоване формування від’ємного значення з ПДВ, що дає змогу СПД претендувати на відшкодування з бюджету ПДВ або ж мінімізувати власні податкові зобов’язання.
4. При проведенні експортних операцій
4.1. Проведення псевдоекспортних операцій
Суть механізму полягає в тому, що реальний суб’єкт підприємництва оформляє безтоварне надходження ТМЦ або ТМЦ, непридатних для використання, від так званих «транзитних» або «фіктивних» підприємств, збільшуючи тим самим свій податковий кредит на суму, що дорівнює 20 % від ціни придбання. Далі отриманий товар експор-
тується за кордон на адресу вигаданого чи створеного спеціально для проведення цієї операції підприємства-нерезидента. Документи, що підтверджують проведення експортної операції, не відповідають дійсності або підроблюються. За результатами проведення цієї операції підприємство-експортер мінімізує власні податкові зобов’язання або претендує на відшкодування ПДВ з бюджету.
4.2. Придбання ТМЦ у «транзитних» і «фіктивних» підприємств за значно завищеними цінами з наступним їх експортом за кордон
Суть злочинної технології полягає у такому. Підприємство-експортер неофіційно, за готівку, придбає від постачальників різноманітні ТМЦ, навіть такі, що непридатні до використання. Далі, за допомогою «фіктивних» та «транзитних» підприємств, експортер оформлює придбання зазначених ТМЦ за цінами, які в десятки, а то й сотні разів перевищують їх фактичну вартість. Отримані за завищеними цінами матеріальні цінності реалізуються на адресу фірм-нерезидентів, створених, як правило, в офшорних зонах службовими або «пов’язаними» з експортером особами. Однією з характерних ознак проведення подібних операцій є використання як ТМЦ товарів, ціна на які може коригуватися у сторону збільшення без ризику вийти за встановлений ціновий коридор (різне устаткування, інтелектуальна власність, обладнання лабораторій і т. п.). Отже, підприємство-експортер мінімізує власні податкові зобов’язання або ж претендує на відшкодування ПДВ з бюджету в розмірі, що дорів-нює 1/6 частини від придбаних та надалі експортованих ТМЦ.
4.3. Проведення експорту ТМЦ за штучно завищеними цінами з використанням у ланцюжку офіційного виробника
Зазначений механізм порівняно з попередніми є більш складним в організації роботи щодо його виявлення та документування. З таких схем вилучені «фіктивні» підприємства, а застосовуються лише так звані «транзитні» СПД, на яких завищується вартість продукції. Водночас «фіктивні» СПД, на які перекладаються податкові зобов’язання, перебувають у паралельному ланцюжку.
Суть механізму полягає у такому. Продукція, придбана у підприємств-виробників за звичайною заводською ціною, експортується за ціною, що значно перевищує первісну вартість. У результаті необґрунтовано збільшується розмір ПДВ, який заявляється до відшкодування при подальшому експорті товару. Штучне завищення ціни проводиться «транзитним» підприємством, задіяним у схемі. Сформовані у «транзитного» підприємства податкові зобов’язання компенсуються за рахунок проведення інших завідомо збиткових операцій, до яких залучаються «фіктивні» підприємства. Експорт зазначеної продукції здійснюється на адресу «пов’язаного» офшорного підприємства. При цьому однією з характерних ознак зазначеної схеми є те, що далі товар відвантажується іншому нерезиденту, але вже за реальною його вартістю, і знову експортується в Україну для повторного використання у схемах безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ.
4.4. Проведення експортних операцій за штучно завищеними цінами із застосуванням штучного виробництва товарів, які експортуються
Упродовж минулого року поширеного характеру набули схеми, основною ланкою яких є реальне підприємство, що має виробничі площі та імітує процес виробництва продукції, яка експортується. При цьому «фіктивні» і «транзитні» підприємства використовуються на етапі постачання сировини за значно завищеними цінами на адресу такого підприємства-виробника. Це дає змогу штучно завищити собівартість продукції, яка виготовляється, в сотні разів та далі експортувати її за цінами, сформованими на етапі виробництва. При цьому слід зазначити, що ці схеми мають такі характерні ознаки: як товари, які виробляються на підприємстві-виробнику, використовуються вироби, технологічний цикл виробництва яких передбачає мінімальний обсяг промислових операцій (збірка продукції з кількох комплектуючих); кінцева продукція добирається таким чином, щоб, по-перше, її вартість не обмежувалася чинними на Україні нормативними актами, по-друге, щоб, якщо це можливо, не існувало аналогічного виробництва такої продукції на Україні, а по-третє, щоб важко було встановити реальну ціну складових частин кінцевої продукції.
Розрахунки за придбані комплектуючі та реалізовану готову продукцію здійснюються з підприємством-виробником, як правило, за допомогою векселів. Незначні грошові кошти таке підприємство отримує тільки в оплату виконаної роботи.
5. Механізм ухилення від сплати ПДВ при проведенні імпортних операцій з ТМЦ за значно заниженими цінами
Схема спрямована на мінімізацію сплати ПДВ і мита під час здійснення імпортних операцій, а також на незаконне формування податкового кредиту з ПДВ. З цією метою митна вартість імпортованого товару значно занижується. Це здійснюється за допомогою використання в ланцюжку постачальників ТМЦ офшорних підприємств, спеціально створених для таких операцій. Імпортер, який одержує ТМЦ, далі реалізує їх на адресу кінцевого споживача через низку «фіктивних» та «транзитних» підприємств, які завищують їх вартість до рівня ціни, що сформувалася на внутрішньому ринку України за цією групою товарів.
6. Ухилення від сплати податків шляхом безпідставного застосування нульової ставки ПДВ при проведенні зовнішньоекономічних операцій
Суть наведеної далі схеми полягає у тому, що реальний суб’єкт підприємництва укладає фіктивну зовнішньоекономічну угоду на продаж продукції за кордон. Потім отриманий товар тільки за документами, тобто без фактичного проведення експортної операції, експортується за кордон на адресу підприємства-нерезидента, а фактично залишається та реалізується на території України.
7. Механізм ухилення від сплати ПДВ при використанні підприємств з іноземними інвестиціями
Згідно із Законом України «Про іноземні інвестиції» від 13.03.92 р. № 2198-XII (втратив чинність 25.04.96 р.) на підприємства з іноземними інвестиціями та їх дочірні підприємства поширювалося спеціальне законодавство щодо звільнення від сплати ПДВ та акцизного збору при імпорті, податку на прибуток тощо. Однак нині Законом України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17.02.2000 р. № 1457-III, пільги, надані СПД, заснованим іноземними інвесторами, повністю скасовані. Дія цього Закону поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від моменту внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, що підтверджується і Рішенням Конституційного Суду України від 29.01.2002 р. № 1-рп/2002, а також його Ухвалою від 14.03.2002 р. № 3-уп/2002.
Основний законодавчий механізм, який використовується зазначеною категорією підприємств, це рішення судів щодо подовження терміну дії пільг з конкретному переліку суб’єктів підприємницької діяльності з іноземними інвестиціями або їх дочірніх підприємств та філій. Такі рішення судів діють до цього часу.
8. Використання документів «фіктивних» фірм з метою незаконного формування валових витрат та податкового кредиту при придбанні робіт, послуг (фіктивний субпідряд)
Суть схеми полягає у формуванні службовими особами суб’єкта підприємницької діяльності валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість шляхом віднесення до їх складу робіт або послуг, які фактично виконані власними силами, або іншим підприємством з меншими матеріальними витратами, при цьому у бухгалтерському та податковому обліках використовуються документи «фіктивних» фірм, що ускладнює встановлення реального виконавця робіт або послуг.
9. Схема ухилення від сплати ПДВ шляхом втрати первинних бухгалтерських документів
Ця схема дає змогу сформувати «чистий» податковий кредит покупцям (як правило, пов’язаним особам) зазначеного підприємця. У зв’язку з неможливістю довести умисел в діях особи, яка здійснила правопорушення (ст. 6 КПК України), кримінальна справа на цього підприємця не порушується. Максимальна відповідальність такого підприємця перед державою - це визнання його в судовому порядку банкрутом та адміністративний штраф у розмірі 85 грн. Проте, як правило, у підприємців, які втрачають документи, відсутнє будь-яке належне їм майно.
10. Застосування товарного кредиту
При придбанні товару на умовах договорів товарного кредиту за кожний день додатково нараховується сума в розмірі 3–10 % за його використання. При цьому в стислі терміни товар, що перебуває на відповідальному зберіганні у продавця, покупцем перепродується на умовах договорів купівлі-продажу за цінами без врахування відсотків за товарним кредитом, розрахунки за який проводяться векселями за вартістю, значно нижчою за номінальну. Далі також у вексельній формі проводяться розрахунки за договорами товарного кредиту, але вже за номінальною вартістю.
Тобто у разі застосування наведеної схеми підприємствами неправомірно завищуються валові витрати на суми нарахованих відсотків за товарним кредитом, які далі не використовуються в господарській діяльності підприємствами, та, крім того, завищується податковий кредит на суми податку на додану вартість, нараховані на відсотки за товарним кредитом.
ЛИСТ Про розгляд листа від 16.08.2007 р. № 4078/б/17-0715
Державна податкова адміністрація України розглянула Ваш лист <...> і повідомляє.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності, яка регулюється Указом Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99 «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі — Указ), запроваджена для таких суб’єктів малого підприємництва, як фізичні особи та юридичні особи, для яких Указом встановлено різні порядки провадження цієї діяльності.
Згідно Указу суб’єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, в тому числі, і ті, які здійснюють посередницьку діяльність, мають можливість перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності із застосуванням способу оподаткування одержаних доходів за єдиним податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку, при додержані ними умов, визначених статтею 1 Указу, зокрема, обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не повинен перевищувати 500 тис. грн.
Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації у фіксованому розмірі залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць для самостійного здійснення підприємницької діяльності (з використанням найманої праці, включаючи членів його сім’ї, — розмір єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу) і розмір єдиного податку не залежить від результатів підприємницької діяльності фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, тобто від розміру чистого доходу при умові, що обсяг виручки платника єдиного податку не перевищує 500 тис. грн. на календарний рік.
Згідно із статтею 1 Указу виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
У разі порушення вимог статті 1 Указу, зокрема, перевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) протягом календарного року 500 тис. грн. платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Також повідомляємо, що статтею 4 Указу визначено, що форма Книги обліку доходів і витрат, які підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, а також порядок її ведення суб’єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюється Державною податковою адміністрацією України. Для платника єдиного податку - фізичної особи порядок ведення Книги обліку доходів і витрат затверджено наказом ДПА України від 29 жовтня 1999 року № 599 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі» (далі — Порядок) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 752/4045.
Відповідно до цього Порядку, для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів та витрат згідно із додатком № 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 р. № 12 та зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 09.06.93 р. за № 64 (в редакції наказу ДПА України від 16.07.2003 р. № 352). При цьому обов’язковому заповненню підлягають лише графи № № 1, 3,6 та 7 - «період обліку» (день, тиждень, місяць, рік)», «витрати на виробництво продукції», «суми виручки (доходу)», «чистий доход».
У графі «сума виручки (доходу)» відображається фактично отримана сума виручки (як за наявності первинних документів, так і за їх відсутності).
Дані Книги обліку доходів і витрат за квартал (рік) є підставою для складання і подання до податкових органів Звітів про результати діяльності фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які є платниками єдиного податку. При цьому згідно із пунктом 2 Порядку графи 1, 2, 3 та 7 Книги заповнюються на момент надання послуг і підраховуються в кінці кварталу для одержання даних, необхідних для заповнення та подання квартального Звіту.
Додатково повідомляємо, що лист ДПА України від 03.01.2001 № 1/2/15-1314, на який Ви посилаєтесь у зверненні, стосується бази оподаткування єдиним податком суб’єктів малого підприємництва - юридичних осіб.
Заступник Голови ДПА України С. І. Лекарь
ПЕНСІЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ
ЛИСТ від 15.03.2007 р. № 4129/08-10 (Витяг)
Пенсійний фонд України розглянув <...> лист <...> щодо сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з вартості залізничних квитків, які надаються деяким категоріям працівників залізничного транспорту, та повідомляє.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон) визначає платників страхових внесків, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону страхові внески до солідарної системи для роботодавців нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Нормативним документом, який визначає складові фонду оплати праці, є Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713 (чинна з 07.02.2004).
На виконання Закону Пенсійним фондом України розроблено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663.
Інструкцію розроблено з урахуванням вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме пункту 4.4, яким визначено, що базою для нарахування збору до Пенсійного фонду України громадян є суми доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включається до складу загального оподатковуваного доходу.
Враховуючи вищезазначене, базою для нарахування страхових внесків є виплати, які:
- по-перше — належать до фонду оплати праці, а також суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності;
- по-друге — підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.
При відсутності однієї з умов на суми виплат страхові внески не нараховуються.
Відповідно до пункту 2.2.10 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати витрати, пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного, авіаційного, морського, річкового, автомобільного транспорту та міського електротранспорту, належать до фонду оплати праці у складі додаткової заробітної плати. Тому, у разі надання таких квитків працівникам, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, страхові внески нараховуються та утримуються на загальних підставах.
Облік витрат на сертифікацію і підтвердження відповідності Бухгалтерський облік В цій статті розглядаються питання обліку витрат на сертифікацію і підтвердження відповідності товарів (продукції). Що таке сертифікація На законодавчому рівні нормативні документи, які регламентують питання якості продукції, товарів, робіт, послуг....
Законодавчі та нормативні документи № 24 (16.6.2008) :: Документи ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА ЛИСТ від 11.03.2008 р. № 1990 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 05.12.2007 р. № 11-113/4587-12584ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ від 28.02.2008 р. № 3975/...
