... Відповідно до частини третьої статті 106 Кодексу законів про працю України у разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.
У відповідності з пунктом 12 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року № 138, загальна кількість надурочних годин за обліковий період визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом і нормою годин за цей період. При підрахунку нормальної кількості робочих годин облікового періоду виключаються дні, які за графіком або розпорядком роботи припадають на час, упродовж якого працівник відповідно до законодавства був звільнений від виконання своїх трудових обов’язків (відпустка, виконання державних або громадських обов’язків, тимчасова непрацездатність тощо).
Наприклад, на підприємстві встановлений обліковий період за півріччя. Норма тривалості робочого часу, розрахована за графіком п’ятиденного робочого тижня з вихідними днями у суботу та неділю та тривалістю часу роботи протягом кожного робочого дня 8 годин при 40-годинному робочому тижні, враховуючи скорочення робочого часу напередодні святкових та неробочих днів, за друге півріччя 2006 року становила 1031 годину, з них у липні — 168 годин, у серпні — 175, вересні — 168, жовтні — 176, листопаді — 176, грудні — 168 годин.
Якщо працівник у період з 20 вересня по 17 жовтня 2006 року перебував у відпустці, тобто був відсутній на роботі відповідно до чинного законодавства за графіками п’ятиденного робочого тижня 160 годин, то нормальна тривалість робочого часу, яку він повинен відпрацювати, становитиме в липні — 168 годин, серпні — 175, вересні — 104 (168–64), жовтні — 80 (176–96), листопаді — 176, грудні — 168 годин, а всього за півріччя — 871 годину.
Якщо працівник фактично відпрацював за друге півріччя 2006 року 917 годин, то кількість надурочних годин складатиме 46 годин (917–871).
ЛИСТ від 06.08.2007 р. № 199/06/186-07
Юридичне управління Мінпраці розглянуло Ваше звернення і в межах компетенції повідомляє наступне.
Передбачений статтею 431 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) особливий порядок звільнення працівника (без попередньої згоди профспілкового органу у випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу) із суміщуваної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв’язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством, не встановлює підстави для звільнення, а містить перелік випадків, коли як виняток із загального правила статті 43 КЗпП, що визначає необхідність одержання попередньої згоди виборного органу профспілкової організації на звільнення працівників з ініціативи роботодавця, таке звільнення може бути здійснене без згоди виборного органу.
Відповідно до статті 7 КЗпП додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу) встановлюються законодавством.
Так, для сумісників додаткові підстави для звільнення (крім передбачених законодавством) визначені у пункті 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28 червня 1993 р. № 43, а саме у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв’язку з особливими умовами та режимом праці.
У разі звільнення працівника за вказаними вище підставами у наказі про звільнення робиться посилання на статтю 7 КЗпП та пункт 8 вказаного Положення.
Аналогічні записи вносяться до трудової книжки працівника.
Начальник Юридичного управління І. О. Тубелець
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ від 03.07.2007 р. № 4773
(Витяг)
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваш лист <...> щодо використання власних автомобілів при здійсненні господарської діяльності та в межах своєї компетенції повідомляє наступне.
Чинним законодавством не встановлено обмеження щодо використання власного автомобіля в службових цілях.
Відповідно до Закону України від 01.06.2000 № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає діяльність з надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом загального користування як окремий вид господарської діяльності.
У випадку якщо СПД - юридична особа здійснює перевезення матеріалів та обладнання, необхідних для виконання власних робіт з ремонту побутової, комп’ютерної техніки, і не укладає договорів на перевезення вантажу, отримувати ліцензію не потрібно.
З приводу обліку витрат на утримання власного автомобіля, що використовується в службових цілях, слід зазначити, що порядок оподаткування за спрощеною системою оподаткування визначено Указом Президента України від 03.07.98 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі — Указ).
Положеннями Указу не передбачена необхідність наявності в СПД - юридичної особи первинних документів, що підтверджують склад понесених витрат.
Відповідно до Указу суб’єкти підприємницької діяльності, що обрали спосіб оподаткування за спрощеною системою, не визначають об’єкт оподатковування як різницю між отриманими доходами і понесеними витратами, а сплачують єдиний податок за встановленою ставкою.
При цьому у юридичних осіб об’єктом оподаткування є розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Разом з тим статтею 4 Указу встановлено, що суб’єкт малого підприємництва - юридична особа зобов’язана вести книгу обліку доходів і витрат у порядку, встановленому Державною податковою адміністрацією.
Так, відповідно до Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат суб’єкта малого підприємництва - юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 12.10.99 № 55, суб’єкти малого підприємництва - юридичні особи в Книзі обліку доходів і витрат у хронологічній послідовності здійснюють запис про операції, що сталися у звітному (податковому) періоді, на підставі первинних документів.
Крім того, у разі коли СПД - юридична особа є платником податку на додану вартість, то для отримання податкового кредиту з ПДВ такий суб’єкт відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» зобов’язаний документально підтвердити, що сума ПДВ нарахована (сплачена) у зв’язку із придбанням товарів, які надалі будуть використовуватися при оподатковуваних операціях у рамках господарської діяльності СПД. Тільки за наявності підтверджуючих документів СПД буде мати право на одержання податкового кредиту.
Такими документами можуть бути: наказ про використання автомобіля в господарській діяльності СПД, у якому бажано зазначити марку автомобіля, номерний знак і спосіб його використання в господарській діяльності СПД, і дорожні листи, в яких зазначено маршрути проходження, пробіг автомобіля та кількість витраченого пального.
Для суб’єкта господарювання - юридичної особи для здійснення компенсаційних виплат працівникові, у випадку використання його транспорту в господарській діяльності, підтверджуючими документами є заява працівника, договір між працівником і підприємством, дозвіл керівника на виплату компенсації, розпорядження про призначення відповідального за використання автомобіля, щомісячне розпорядження на виплату суми компенсації.<...>
Заступник Голови О. Сахненко
ЛИСТ від 14.08.2007 р. № 6048
Питання про дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі неодноразово був предметом розгляду міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Держпідприємництва України неодноразово надавалися роз’яснення органам державної влади щодо порушеного питання, а також розміщена відповідна інформація на власному офіційному сайті (www.dkrp.gov.ua), що зводиться до наступного.
Про дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі
У попередні роки, з посиланням на норми податкового законодавства (зокрема, Закону України «Про систему оподаткування» і Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки та збори»), місцевими органами влади введено видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі.
Стаття 15 Закону України «Про систему оподаткування» містить перелік місцевих зборів (обов’язкових платежів), до яких відноситься збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.
Відповідно до статті 17 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки та збори» збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі — це плата за оформлення і видачу дозволів на торгівлю в спеціально відведених для цього місцях.
З набранням чинності 05.10.2006 р. частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» правових підстав на оформлення та видачу дозволів на розміщення об’єкта торгівлі немає, оскільки відповідно до положень цієї частини Закону винятково законами, що регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюється: необхідність одержання документа дозвільного характеру; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі документа дозвільного характеру; строк ухвалення рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі й анулюванні документа дозвільного характеру; можливість придбання суб’єктом господарювання права на здійснення певних дій щодо здійснення господарської діяльності за декларативним принципом.
У той же час в 2005 році був прийнятий Закон України «Про благоустрій населених пунктів» (далі — Закон про благоустрій), відповідно до якого сільським, селищним і міським радам були надані повноваження з надання дозволу на розміщення на території об’єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного й іншого призначення та введено заборону на самовільне встановлення на об’єктах благоустрою торговельних лотків, павільйонів, кіосків й ін.
Відповідно до статті 13 Закону про благоустрій об’єктами благоустрою, зокрема, визначено: території загального користування (вулиці, парки, пляжі й ін.); прибудинкові території; території будівель і споруд інженерного захисту територій; території підприємств, установ, організацій і закріплені за ними території на умовах договору.
Однак вимоги частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» з приводу відносин, пов’язаних з одержанням документів дозвільного характеру, Законом про благоустрій не передбачено.
Тобто на сьогодні склалася ситуація, коли відповідно до податкового законодавства існує збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі, але відсутні правові підстави для видачі таких дозволів, хоча за Законом України «Про благоустрій населених пунктів» органи місцевого самоврядування мають повноваження на надання дозволу на розміщення будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення.
Відповідно до абзацу двадцять четвертого частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виняткової компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення ними винятково на пленарних засіданнях, зокрема, питань установлення місцевих податків і зборів і розмірів їхніх ставок у межах, установлених законом.
Однак у цей час, з огляду на положення частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності», відсутній об’єкт стягнення зазначеного збору (дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі).
Разом з тим кошти, отримані від сплати збору за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі щорічно передбачалися місцевою владою в дохідній частині місцевих бюджетів.
У зв’язку із цим Дерпідприємництва України звертався до ДПА щодо визначення доцільності та можливості стягнення вищевказаного збору і, зокрема, щодо внесення змін до законодавчих актів, у тому числі до Закону України «Про систему оподаткування» і Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки та збори». ДПА поділяє позицію Дерпідприємництва України щодо необхідності законодавчого вирішення питання стягнення зазначеного збору.
Щодо відповідальності суб’єктів господарювання за роботу без дозволу на розміщення об’єкта торгівлі
Дерпідприємництва України вказує, що дозвільним органам необхідно враховувати положення частини четвертої статті 10 Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності», відповідно до якої при застосуванні дозвільним органом нормативно-правових актів, прийнятих з порушенням вимог частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності», суб’єкт господарювання, законні права якого були порушені у зв’язку з прийняттям і застосуванням таких нормативно-правових актів, має право звернутися до суду з позовом про захист (відновлення) своїх прав і відшкодування заподіяної шкоди.
Так, можуть бути визнані неправомірними дії дозвільних і контролюючих органів (їхніх посадових осіб), пов’язані із застосуванням статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині залучення до адміністративної відповідальності за здійснення господарської діяльності без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачено законом.
Заступник Голови С. Іголкін
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Лист від 06.09.2007 р. № 4408/М/17-0715, № 10841/5/17-0716, № 17678/7/17-0717
Про розгляд листа
Державна податкова адміністрація України розглянула Ваш лист <...>, який надійшов з Міністерства фінансів України, і повідомляє, що з питань застосування оціночної вартості нерухомого майна при продажу нерухомості Ви вже звертались до ДПА України, і на них Вам за дорученням ДПА України було надано відповідь ДПА у Миколаївській області згідно з нормами чинного законодавства листом від 21.06.2007 р. № 107/М/17-134.
Щодо порядку оподаткування доходів від продажу нерухомого майна повідомляємо.
Згідно із запитом, Вами планується, на підставі наданої Вам довіреності, продаж нерухомості (гаража), яка належить на праві власності нерезиденту.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 22.05.2003 р. № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) платниками податку є як резиденти, так і нерезиденти щодо доходів з джерелом походження з Україна.
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону з метою оподаткування до доходів платника податку також включаються звичайна вартість майна, яке передається платником податку за довіреністю іншій особі, якщо умови такої довіреності передбачають право такої іншої особи продати таке майно або відчужити його в інший спосіб.
При продажу нерезидентом нежитлової нерухомості в Україні, одержаний від такого продажу дохід оподатковується за правилами ст. 11 Закону та за ставкою пункту 7.3 ст. 7 Закону (з 01.01.2007 р. — 30 %).
Сума податку самостійно сплачується до бюджету продавцем до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.
ЛИСТ від 13.09.2007 р. № 18176/7/16-1117 Щодо внесення змін до наказу ДПА України від 30.05.97 р. № 166
(Витяг)
Державна податкова адміністрація України надсилає до відома та керівництва в роботі наказ Державної податкової адміністрації України від 20.08.2007 р. № 498 «Про внесення змін до наказу ДПА України від 30.05.97 р. № 166», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.09.2007 р. за № 1045/14312 (див. окремо в базі), який набирає чинності 18 вересня 2007 року.
Вказаним наказом викладено в новій редакції додаток 1 до податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. № 166 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 15 червня 2005 р. № 213).
Зокрема, розрахунки коригування податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість доповнено показниками, які передбачають інформацію про контрагента (найменування, П. І. Б. для фізичних осіб та індивідуальний податковий номер), податкову накладну, по якій проводиться коригування (дата, номер), та розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до неї (номер і дата його отримання отримувачем (покупцем)), а також уточнюється, яка саме інформація повинна відображатись в графі «Коригування податкових зобов’язань з податку на додану вартість рядок 8» та «Коригування податкового кредиту з податку на додану вартість рядок 16».
Крім того, наказом доповнено висновки Акта про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації податку на додану вартість (додаток 2 до Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, визначеного наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 166 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 15 червня 2005 р. № 213), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.07.97 р. за № 250/2054), новим пунктом 7 такого змісту: «збільшується (зменшується) сума по податковому векселю, зарахована до складу податкових зобов’язань (податкового кредиту)».
Державна податкова адміністрація України зобов’язує довести наказ ДПА України від 20.08.2007 р. № 498 «Про внесення змін до наказу ДПА України від 30.05.97 р. № 166» до відома органів державної податкової служби та платників податків і встановити контроль за його дотриманням шляхом проведення детального аналізу причин коригування податкових зобов’язань та податкового кредиту і внесення змін до податкової звітності, а також дослідження проведення відповідних коригувань контрагентом.
Заступник Голови М. Я. Романів
ЛИСТ від 22.08.2007 р. № 10306/5/15-0215 До листа від 19.07.2007 № 5316
Державна податкова адміністрація України розглянула лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 19.07.2007 № 5316 щодо втручання та здійснення тиску органів державних податкових інспекцій при нарахуванні сум податків, зборів (обов’язкових платежів) шляхом доведення показника податкового навантаження, і повідомляє наступне.
Відповідно до підпункту 4.1.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийняття податкової декларації є обов’язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.
Таким чином, контролюючі органи не можуть втручатися та здійснювати тиск при нарахуванні сум податків і зборів (обов’язкових платежів), які відображаються в будь-якій декларації платником податків самостійно.
Крім цього зазначаємо, що накази ДПА України від 31.07.2007 № 466 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо складання плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання», а також від 11.12.2006 № 766 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при адмініструванні податку на прибуток» затверджені з метою якісного відбору платників податків та визначення першочерговості для включення їх до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок.
Зазначені накази носять методично-рекомендаційний характер і призначені для використання в роботі підрозділів державної податкової служби України.
Заступник Голови М. Я. Романів
ФОНД СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ ТА ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ УКРАЇНИ
ЛИСТ від 11.07.2007 р. № 1221-07-1
(Витяг)
<...> Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд соціального страхування від нещасних випадків) розглянула Ваше звернення щодо нарахування та перерахування страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, зарахування в рахунок страхових внесків витрат страхувальника і надає роз’яснення із зазначених питань.
Питання 1. Чи підлягають зарахуванню в рахунок страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України нараховані роботодавцями-страхувальниками страхові внески до Пенсійного фонду України за осіб, які відповідно до пункту 15 статті 11 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» отримують допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю?
У роз’ясненні Міністерства праці та соціальної політики України з цього питання, наданого в листі від 19.04.2004 р. № 20-161, зазначено, що відповідно до пункту 15 статті 11 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, належать особи, які отримують допомогу з тимчасової непрацездатності.
Страхователями відносно зазначених осіб пунктом 1 статті 14 цього Закону визначені роботодавці, які використовують їх працю на умовах трудового договору (контракту) і повинні сплачувати за цих осіб страхові внески до Пенсійного фонду (частина 1 статті 19). Відносно осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків не є роботодавцем-страхувальником.
Враховуючи викладене, нарахування роботодавцями страхових внесків до Пенсійного фонду на допомогу по тимчасовій непрацездатності не можуть бути віднесені за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Питання 2. Чи повинні в 2007 році суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (єдиний податок, фіксований податок, фіксований сільськогосподарський податок) нараховувати та сплачувати страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України?
Виходячи з норм статей 6, 7, 10 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі — Закон) юридичні особи та фізичні особи, що використовують найману працю, є платниками страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Закон не передбачає винятків із принципу обов’язковості сплати страхових внесків (стаття 5 Закону) для будь-яких видів страхувальників, у тому числі для тих, які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів.
Статтею 6 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» встановлено вичерпний перелік видів податків і зборів (обов’язкових платежів), платником яких не є суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок. У зазначеному переліку внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, відсутні.
Згідно зі спільним листом Міністерства праці та соціальної політики України (від 20.04.2001 р. № 03-3/1808-020-1) та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (від 12.04.2001 р. № 1-531/2481) всі суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподатковування своїх доходів та використовують найману працю, сплачують внески за найманих робітників на страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності, на загальних підставах.
Тому суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від того, яку систему оподаткування обрали (єдиний податок, фіксований податок, фіксований сільськогосподарський податок), повинні в 2007 році й попередніх роках (починаючи з 01.04.2001 р.) сплачувати страхові внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на загальних підставах.
Облік талонів на вивезення сміття Бухгалтерський облік Сміття залишається після всіх: і юридичних і фізичних осіб. І всі мають справу з його вивезенням та утилізацією. Для фізосіб цей процес простіший. Для юросіб — складніший і має свої особливості документального оформлення операцій з вивезення сміття...
Законодавчі та нормативні документи № 24 (16.6.2008) :: Документи ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА ЛИСТ від 11.03.2008 р. № 1990 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 05.12.2007 р. № 11-113/4587-12584ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ від 28.02.2008 р. № 3975/...
