Відповідно до вашого листа від 22 червня 2007 р. № 7583/5/15-0416 щодо надання роз’яснення законодавства відносно віднесення підприємств до комунальної форми власності Міністерство юстиції, у межах своєї компетенції, повідомляє.
Частиною першої статті 63 Господарського кодексу України (далі — Кодекс) передбачено, що комунальне підприємство діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Відповідно до частин першої та другої статті 78 Кодексу комунальне унітарне підприємство створюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядницькому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності та входить до сфери його управління.
Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції в межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
При цьому унітарне підприємство створюється одним засновником, що виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не розділений на долі (паї) (частина четверта статті 63 Кодексу).
Майно комунального унітарного підприємства перебуває в комунальній власності та закріплюється за таким підприємством на праві господарського ведення або оперативного управління.
Отже, єдиним засновником комунального підприємства в розумінні Господарського кодексу України є компетентний орган місцевого самоврядування, що є представником відповідної територіальної громади.
При цьому відзначаємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони тільки мають роз’яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм.
Заступник Міністра І. І. Ємельянова
МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ
ЛИСТ від 12.09.2007 р. № 2255-01/09/13-07
Державний департамент автомобільного транспорту, в зв’язку з деякими проблемними питаннями щодо застосування положень наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 25.05.2006 р. № 503 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2006 р. під № 1065/12939, пов’язаними з компенсацією коштів за придбані квитки на проїзд на автобусних маршрутах загального користування працівникам, які відбувають у відрядження, доводить до відома свою позицію з цього приводу.
Вищезазначений наказ є загальнообов’язковим для виконання підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування.
Водночас наказом не регламентовано питання використання квитків старого зразка, виготовлених до введення його в дію. Отже, Укравтотранс вважає за можливе застосування квитків старого зразка автоперевізниками до повного їх використання.
Крім того, для відшкодування вартості проїзду головне значення має достовірність наданої інформації, а не форма квитка. Громадянин, що претендує на компенсацію йому вартості квитка, не несе відповідальності за невикористання автоперевізниками квитків установленої форми.
Враховуючи викладене, Укравтотранс вважає, що працівникам, які відбувають у відрядження, компенсація вартості квитка на проїзд на автобусних маршрутах загального користування може здійснюватися за квитками старого зразка, до повного їх використання.
Директор С. Доброход
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ Й СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛИСТ від 21.09.2007 р. № 301/13/116-07
Відповідно до статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу для того, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.
При підсумованому обліку робочого часу норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (або відповідного скороченого робочого дня) з урахуванням скороченого робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів — на 1 годину.
У порядку, установленому в колективному договорі, норма робочого часу за обліковий період може визначатися за графіком п’ятиденного робочого тижня, як у наведеному випадку. Враховуючи те, що при п’ятиденному робочому тижні КЗпП України не передбачає встановлення конкретної тривалості щоденної роботи, норма робочого часу за обліковий період визначається шляхом множення часу тривалості робочого дня на кількість робочих днів за календарем п’ятиденного робочого тижня, що припадають на цей період, з рівною тривалістю кожного робочого дня, з урахуванням її скорочення напередодні святкових і неробочих днів.
Розрахована в такий спосіб норма робочого часу має бути реалізована шляхом виходу на роботу за графіком змінності.
При підрахунку нормального числа робочих годин облікового періоду виключаються дні, які за графіком або розпорядком роботи припадають на час, протягом якого працівник відповідно до законодавства був звільнений від виконання трудових обов’язків у зв’язку з відпусткою, виконанням державних або громадських обов’язків, тимчасовою непрацездатністю тощо.
Слід зазначити, що відповідно до статті 9 Закону України «Про відпустки» поряд з часом фактичної роботи до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню. Тобто час перебування працівника у відпустці на лікарняному тощо прирівнюється до часу фактичної роботи і тому роботодавець не має права залучити працівника до роботи з метою відпрацьовування часу, який припадає за графіком або розпорядком роботи на зазначені дні.
Заступник директора Департаменту з питань державного nрегулювання заробітної плати та умов роботи В. Мостовий
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ від 05.10.2007 р. № 4851/В/17-0715
Державна податкова адміністрація України розглянула Ваш лист від 07.09.2007 р. щодо оподаткування доходів, одержаних фізичними особами - підприємцями, і повідомляє.
Згідно із п. 9.12 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 р. № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон) оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Таким спеціальним законодавством на даний час є розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі — Декрет), який регулює здійснення підприємницької діяльності за загальною системою оподаткування і фіксованим розміром оподаткування, та Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99 (далі - Указ).
Згідно із ст. 2 Указу суб’єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку.
Порядок видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку затверджено наказом ДПА України від 29.10.99 р. № 599, зареєстрованим у Мінюсті України 02.11.99 р. за № 752/4045. Згідно з цим Порядком для одержання такого Свідоцтва фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності подає до податкового органу заяву, у якій зазначає види діяльності, якими передбачає займатися, і які зазначаються в виданому Свідоцтві.
Саме до цих видів діяльності і застосовується спрощена система оподаткування і по них сплачується єдиний податок. Доходи платника єдиного податку, одержані ним від провадження саме зазначених у Свідоцтві видів підприємницької діяльності, не включаються до складу його загального річного оподатковуваного доходу і з них не сплачується податок з доходів фізичних осіб.
Якщо фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є суб’єктами підприємницької діяльності (пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону).
Як видно з Вашого листа, Ви маєте намір продати належні Вам на праві власності об’єкти нерухомого майна.
Відповідно до ст. 325 Цивільного кодексу України суб’єктом права приватної власності є саме фізична особа. Цивільний кодекс не встановлює такого суб’єкта права приватної власності як фізична особа - підприємець.
Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 р. № 6/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, обов’язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
При цьому записи про право власності на нерухоме майно для власників (співвласників) - фізичних осіб - громадян України містять: прізвище, ім’я та по батькові, дату та місце народження, адресу постійного місця проживання, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів (крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи), дані документа, що посвідчує особу; для іноземних громадян — прізвище, ім’я та по батькові (за наявності останнього), адреса постійного місця проживання за межами України, дані документа, що посвідчує особу.
Отже, реєстрація права власності на нерухоме майно за фізичною особою - суб’єктом підприємницької діяльності чинним законодавством не передбачено.
Оподаткування операцій з продажу нерухомого майна, що належить на праві власності фізичній особі, регламентується ст. 11 Закону, відповідно до якої особою, відповідальною за нарахування та сплату податку з доходу, одержаного від продажу нерухомості, є платник податку - продавець, який повинен самостійно сплатити сума податку до нотаріального посвідчення договору через установи банків. При цьому нотаріус, який посвідчує відповідний договір купівлі-продажу такого нерухомого майна, зобов’язаний перевірити наявність документа про сплату продавцем податку з суми договору, а також надіслати інформацію про такий договір податковому органу за податковою адресою платника податку у строки, встановлені законом для податкового кварталу.
Заступник Голови С. І. Лекарь
ЛИСТ від 01.10.2007 р. № 9504/6/17-0716
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб з 01.01.2004 р. регулюється Законом України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон № 889).
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону № 889 дохід платника податку — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889 встановлено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається (не підлягає відображенню в його річній податковій декларації) сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи, тобто не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2007 р. — 740 грн.).
Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.
Враховуючи вищенаведене, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу працівника, який на підставі трудового договору займає штатну посаду в ФПС України або в членській організації, не включається (не підлягає відображенню в річній податковій декларації) сума, сплачена у 2007 році ФПС України або членською організацією відповідно, на користь вищого навчального закладу Федерації у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки свого штатного працівника за профілем діяльності, в розмірі 740 грн. у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такого працівника. У разі сплати сум, що перевищують розмір, визначений Законом № 889, перевищення оподатковується за ставкою встановленою пунктом 7.1 статті 7 Закону № 889, тобто в 2007 році — 15 %.
В той же час, підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889 встановлено, що отримані платником податку від особи, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, додаткові блага, включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб і прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону № 889 додаткові блага — це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку вказаною особою, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.
Оподаткування додаткових благ, в тому числі у вигляді сум, сплачених ФПС України або членською організацією на користь вищого навчального закладу Федерації у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки за профілем діяльності працівника, який не займає штатну посаду в зазначених профспілкових органах, провадиться на підставі підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889 за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 Закону № 889 (в 2007 році — 15 %).
Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889 з врахуванням норм пункту 1.15 статті 1 цього Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, нараховує, утримує та сплачує податок до бюджету від суми такого доходу від імені та за рахунок платника податку.
При цьому, відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону № 889 на податкового агента, який до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, покладається відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій. Платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу.
Згідно з підпунктом «б» пункту 19.2 статті 19 Закону № 889 податковий агент зобов’язаний подати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку за формою № 1 ДФ податковому органу за місцем свого розташування.
Заступник Голови С. І. Лекарь
ЛИСТ від 05.09.2007 р. № 17525/7/28-0917/32
Державна податкова адміністрація України повідомляє, що заяви від платників податків про відмову податкових органів <...> приймати податкову звітність в осіб інших, ніж керівник і головний бухгалтер платника податків продовжують надходити.
<...>
Порядок подання податкової звітності платниками податків до органів ДПС визначений статтею 4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181).
Відповідно до підпункту 1.11 пункту 1.1 статті 1 Закону № 2181 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
• податкова декларація, розрахунок (далі — податкова декларація) — документ, що подається платником податків до контролюючих органів в строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу);
• платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу, на яких відповідно до законів покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції.
Відповідно до пункту 1.2 розділу 1 наказу ДПА
України від 19.03.2001 р. № 113 «Про затвердження Порядку застосування норм пункту 15.4 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» термін «посадові особи» вживається в значенні — фізичні особи, які займають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах або організаціях (юридичних особах - платників податків) незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядницьких або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями.
Перелік випадків, коли податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків і заповнена останнім всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, міститься в абзаці п’ятому підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181. До них, зокрема, відноситься:
• відсутність обов’язкових реквізитів;
• звітність не підписана відповідними посадовими особами платника податків;
• не скріплена печаткою платника податків.
При цьому Законом № 2181 не встановлено жодних вимог щодо посади особи, яка подає (доставляє) податкову декларацію в канцелярію податкового органу.
У зв’язку з вищевикладеним Державна податкова адміністрація України зобов’язує при прийманні податкової звітності платників податків дотримуватися вимог чинного законодавства.
Перший заступник Голови С. Острович
ЛИСТ від 26.07.2006 р. № 8393/5/17-0716
ДПАУ розглянула лист щодо оподаткування ПДФО сум компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок і повідомляє.
Згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону України від 22.05.03 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) дохід платника податку визначено як сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Вирішення питання щодо виникнення об’єкта оподаткування у платника податку і визначення оподатковуваного доходу особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку, провадиться з урахуванням положень ст. 4 Закону.
Відповідно до п. 4 спільного наказу МФУ України та Мінекономіки України від 12.11.93 р. № 88 «Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання» компенсація за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок — це витрати на експлуатацію автомобіля, включаючи витрати по його ремонту і технічному обслуговуванню.
Компенсація за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок виплачується керівним працівникам підприємства, установи (керівник підприємства, установи, його заступники), якщо виробнича діяльність їх пов’язана з необхідністю систематичних службових поїздок з використанням для цих поїздок легкових автомобілів, що перебувають у їх приватній власності. Установи, що утримуються за рахунок коштів бюджету, виплату компенсації працівникам за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок не провадять, крім сільських, селищних, міських і районних у містах Рад народних депутатів, які відповідно до Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» самостійно визначають витрати на утримання цих органів».
Забороняється виплата компенсації на підприємствах, де на балансі перебувають легкові автомобілі, або які орендують (використовують) автомобілі в інших юридичних та фізичних осіб.
Виплата компенсації працівникам підприємств державної форми власності здійснюється з дозволу органу, до сфери управління якого входить це підприємство.
Відповідно до пп. «г» пп. 4.2.9 ст. 4 Закону до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку включаються суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов’язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.
До складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається (тобто не підлягає відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, сума державної матеріальної та соцдопомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно із законом (пп. 4.3.1 ст. 4 Закону).
Крім того, з урахуванням положень п. 22.2 ст. 22
Закону у разі, якщо норми інших законів чи законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.
Враховуючи наведене, відсутні законодавчі підстави для звільнення від оподаткування грошової компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок.
Заступник Голови Л. Ходос
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
ЛИСТ від 27.12.2006 р. № 31941/10/31-248
Державна податкова адміністрація у Дніпропетровській області за дорученням Державної податкової адміністрації України <...> розглянула <...> запит щодо оподаткування податком з доходів фізичних осіб доплати потерпілому до середнього заробітку за рахунок страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (ФСС) і повідомляє наступне.
Відповідно до пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 889), до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається та не відображається в його річній податковій декларації сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно із законом.
Але виключення, передбачені цим підпунктом, не поширюються:
• на виплати заробітної плати;
• виплати, пов’язані з тимчасовою втратою працездатності;
• регресні виплати.
Закон України від 23.09.99 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105) відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Згідно ст. 28 Закону № 1105 до страхових виплат, які ФСС виплачує застрахованому, відносяться, зокрема, суми страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.
Керуючись нормами Закону № 1105, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України своєю постановою від 22.12.05 р. № 83 затвердило Порядок призначення та здійснення страхових виплат застрахованим особам (членам їх сімей) (далі - Порядок).
Згідно пп. 1.4 п. 1 Порядку ступінь втрати професійної працездатності застрахованим особам встановлюється МСЕК за участю представників робочих органів виконавчої дирекції ФСС. МСЕК встановлює ступінь обмеження професійної працездатності застрахованої особи, визначає професію, з якою пов’язане ушкодження здоров’я, причину, час настання та групу інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров’я.
Порядком (п. 5) передбачено, що якщо застраховану особу за станом здоров’я відповідно до висновку ЛКК або МСЕК переведено на легшу нижчеоплачувану роботу, роботодавець згідно зі ст. 170 Кодексу законів про працю України зберігає за нею попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення за рахунок коштів підприємства, організації, установи.
Починаючи з п’ятнадцятого дня переведення застрахованої особи на легшу роботу зазначені виплати (доплата застрахованій особі до середнього заробітку, який вона мала до ушкодження здоров’я) проводяться підприємством за рахунок страхових внесків до ФСС на строк, встановлений ЛКК або МСЕК.
Враховуючи вищевикладене, доплата застрахованій особі (потерпілому) до середнього заробітку, який вона мала до ушкодження здоров’я, що проводиться підприємством за рахунок страхових внесків до ФСС, є страховою виплатою, пов’язаною з тимчасовою втратою працездатності.
Тому така доплата включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується на загальних підставах згідно Закону № 889.
...
Заступник Голови О. Шелудько
ВИКОНАВЧА ДИРЕКЦІЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
ЛИСТ від 02.10.2007 р. № 02-13/Н-1813-281
Порядок стягнення страхових внесків до Фонду визначається Законами України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240 (далі — Закон № 2240), «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 р. № 2213 (далі —
Закон № 2213) і Інструкцією про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду, затвердженою постановою правління Фонду від 26.06.2001 р. № 16 (далі — Інструкція № 16). Базою для нарахування страхових внесків до Фонду є фактичні витрати на оплату праці найманих робітників, що підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб. Відповідно до статті 23 Закону № 2240 і пункту 4.1 Інструкції № 16 нарахування страхових внесків до Фонду страхувальники здійснюють щомісяця.
Пунктом 5 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996 встановлено, що господарські операції мають бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Враховуючи зазначене сума донарахованої заробітної плати у зв’язку зі змінами розмірів заробітної плати, виправленням помилок, уточненням кількості відпрацьованого часу включається до бази для нарахування й утримання страхових внесків до Фонду в тому місяці, в якому здійснено донарахування (аналогічна норма передбачена підпунктом 1.6.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі — Інструкція № 5). При цьому якщо сума донарахованої за попередні періоди заробітної плати застрахованої особи разом з нарахованою заробітною платою за цей місяць перевищують установлений законом розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то страхові внески до Фонду утримуються в розмірі 1 %, якщо менше або рівняється — 0,5 відсотка.
У таких випадках донарахування заробітної плати за попередні періоди не впливатиме на розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка могла бути виплачена за попередній період. У свою чергу, це відповідає нормам Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266, яким визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку допомоги включається тільки сума оплати праці, з якої в розрахунковому періоді сплачені страхові внески до Фонду. Аналогічне роз’яснення з цього питання дане Міністерством праці та соціальної політики листом від 25.05.2006 р. № 332/020/99-06.
Разом з тим слід зазначити, що у разі самостійного виявлення вчасно не нарахованих і не сплачених сум страхових внесків до Фонду із заробітної плати, нарахованої працівникові в минулих періодах, страхувальники зобов’язані не тільки донарахувати відповідні страхові внески, але також нарахувати пеню на всю суму недоїмки за весь період прострочення платежу, протягом п’яти робочих днів від дня виявлення помилки повідомити про це орган Фонду в письмовій формі та відобразити донараховані страхові внески в рядку 3.1, а нараховану пеню в рядку 3.2 таблиці III звіту по коштах Фонду за формою Ф4-ФСС з ТВП у тому звітному періоді, коли помилка виявлена.
Щодо виплат за наступні періоди, то відповідно до підпункту 1.6.1 Інструкції № 5, і пункту 2.2 Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-ПВ термінова-місячна «Звіт з праці», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 05.10.2006 р. № 463, суми нарахувань за час відпусток, на відміну від порядку їхньої фактичної виплати, розподіляються пропорційно часу, що припадає на дні відпустки у відповідному місяці.
Таким чином, кошти, нараховані для оплати щорічної та додаткової відпустки, включаються до фонду оплати праці звітного місяця тільки в сумі, що нараховується за дні відпустки звітного місяця, а виплати, які нараховуються за дні відпустки наступного місяця, включаються до фонду оплати праці наступного місяця. Таким же чином, відповідно до пункту 3.2 Інструкції № 16, здійснюється нарахування за утримання страхових внесків до Фонду. З огляду на зазначене, утримання страхових внесків до Фонду (1 або 0,5 %) здійснюється залежно від суми заробітної плати (відпускних), які припадають на відповідний місяць, і розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на цей місяць.
Щодо нарахування й утримання страхових внесків до Фонду із сум допомоги по тимчасовій непрацездатності, то необхідно зазначити, що відповідно до чинного законодавства зазначені виплати не відносяться до фонду оплати праці і відповідно на них не нараховуються і з них не утримуються страхові внески до Фонду.
Про амортизацію і строки експлуатації Бухгалтерський облік В цій статті розглядається декілька питань, пов’язаних з організацією обліку основних засобів, як відповідь на поставлені нам запитання одним будівельним підприємством. Податкова амортизація в бухобліку Розбіжності між податковим і бухгалтерським.....
Законодавчі та нормативні документи № 24 (16.6.2008) :: Документи ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА ЛИСТ від 11.03.2008 р. № 1990 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 05.12.2007 р. № 11-113/4587-12584ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ від 28.02.2008 р. № 3975/...
