Деякі спеціальні нормативні акти встановлюють так звані граничні норми (розміри) певних показників, величин тощо. Наприклад, законодавством встановлено граничний розмір добових на відрядження. Ми, юристи, сформували свою позицію щодо правової природи таких граничних розмірів. Поділимося нею.
Кровні 25 гривень добових при відрядженнях в межах країни. Можливо, це не так вже і багато, але гарантовано. Іноді розмір добових підвищують, включаючи таку умову до колективного договору, або ж роблять це просто на підставі наказу керівника. А чи можна заплатити добові в меншому розмірі? Таке мало кому спадає на думку. Більшість фахівців скажуть вам, що передбачений законодавством розмір добових зменшувати не допускається, так як цей платіж є трудовою гарантією для працівника.
Такою є і офіційна позиція компетентних органів. Наприклад, Мінфін у листі від 11.07.2002 р. № 041-407-627/13-5683 зазначив таке:
Статтею 12 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що гарантії та компенсації працівникам у разі службових відряджень, що встановлені Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавст-ва, є мінімальними державними гарантіями... Враховую-чи наведене, розмір добових витрат, що відшкодовують-ся працівникам, направленим у відрядження підприємст-вами усіх форм власності, не може бути нижчим норм добових витрат, встановлених... постановою Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабміну від 23.04.99 р. № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» (далі — Постанова № 663) затверджені граничні норми добових витрат при відрядженнях в межах України та за кордон працівників підприємств, установ і організацій всіх форм власності та норми добових витрат для державних службовців і працівників підприємств, установ і організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
Чи можна стверджувати, що Постановою № 663 встановлені мінімальні гарантії в сфері трудового законодавства? Вважаю, що ні. Спробую переконати в цьому читачів.
Перш за все зверніть увагу на те, що зазначену постанову було прийнято на виконання п. 5.4.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (далі — Закон № 334). Цей пункт закону передбачає право платників податків віднести до складу валових витрат суми добових на відрядження в межах граничних норм, встановлених Кабміном. Тобто призначення Постанови № 663 — встановити граничні норми добових, які відносяться до складу валових витрат.
Як бачимо, Постанову № 663 було прийнято на виконання податкового закону, а не трудового, отже вона не регулює взаємовідносини між працівниками та роботодавцем і не встановлює мінімальних гарантій в сфері праці. Крім того, в постанові не встановлюється розмір добових, які необхідно виплачувати, а визначається граничний розмір цієї виплати, яким підприємство обмежене та більше якого воно не може відносити до складу валових витрат.
Статтею 121 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначено, що розмір добових, які виплачуються працівникам при направленні їх у відрядження, визначається законодавством. Як бачимо, основний акт трудового законодавства передбачає, що добові на відрядження є однією з гарантій у сфері праці, а тому їх мінімальний рівень повинен би бути встановлений законом або підзаконним нормативним актом. Але так сталося, що такого нормативного акту на сьогоднішній день немає.
До речі, якщо Постанову № 663, яка прийнята на виконання окремого пункту податкового закону, визнати такою, що регулює трудові відносини, то чому б самому пункту закону не надати значення регулятора правовідносин між працівником та роботодавцем, тим більше, що в ньому є положення про право власника підприємства або уповноваженої ним особи встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження. Виходить, що податковий закон, його це прерогатива чи ні, дозволяє роботодавцю встановлювати додаткові обмеження щодо сум виплат працівникові по відрядженню.
Проблема правової природи законодавчо визначених граничних розмірів значно краще досліджена в контексті питання про нарахування та стягнення пені за порушення грошових зобов’язань. Як відомо, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачає обмеження розміру пені, що може встановлюватися в договорі за порушення грошових зобов’язань. Такий розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Нацбанку, що діяла у період, за який сплачується пеня. Дехто трактує це положення закону так, що нібито ним прямо встановлено розмір пені на рівні подвійної облікової ставки Нацбанку від суми порушеного грошового зобов’язання за кожний день прострочення. Насправді це не так. Уважно прочитавши ст. 3 закону, можна дійти висновку, що в ній передбачено лише верхню межу, яку сторони при визначенні розміру пені в своєму договорі не можуть перевищувати. Власне розмір пені закон не встановлює, це є прерогативою сторін договору.
В практиці багатьох підприємств, в основному торгових, виникає питання про застосування норм втрат товарів у зв’язку з крадіжками. Такі норми визначені Наказом Мінторгу СРСР від 23.03.1984 р. № 75. Детально це питання досліджувалося у статті «Крадіжка як природний збиток» у «ШБ» № 19/2007 на с. 17.
Автор статті торкнувся питання про застосування норм втрат, зокрема, в контексті прав найманих працівників. Йдеться про відшкодування матеріально відповідальними особами нестач товарів, що перевищують норми втрат.
За певних умов таке відшкодування можливе. Причому, якщо підприємство знижує норми втрат, то тягар матеріальної відповідальності працівника автоматично зростає. Автор згаданої статті піддає сумніву «законність утримання з працівника суми нестачі, що перевищує ту, яку можна з нього утримати за існуючими нормативними документами». На мою думку, це невірний висновок.
Справа ось у чому. Наказ Мінторгу, про який йшлося вище, не визначає «твердих» розмірів втрат для списання. Як випливає зі змісту п. 1 цього наказу, ним затверджені примірні диференційовані розміри списання втрат товарів в магазинах (відділах, секціях) самообслуговування. Крім того, в ньому є чимало положень, котрі свідчать про правомірність зменшення зазначених норм (розмірів). Наприклад, в п. 6 затвердженого цим наказом Порядку передбачено, що в тих випадках, коли фактичні втрати товарів по магазинах самообслуговування є меншими за ті, що затверджені, і при цьому умови реалізації товарів не змінюються, розмір втрат слід планувати не вище рівня фактичних даних. Про це зазначав і Роман Гаркавін, автор згаданої статті в «ШБ» № 19/2007.
Про можливість зниження рівня втрат до списання йдеться також в п. 9 Порядку. Втрати товарних запасів в межах затверджених норм належать до складу валових витрат платника податків згідно з пп. 5.2.1 Закону № 334. ДПАУ трактує ці норми як граничні (дивіться, наприклад, лист ДПАУ від 31.03.2006 р. № 6161/7/15-0317). Аналогічно вирішується питання з нормами природного убутку продовольчих товарів, які затверджені наказом Мінторгу СРСР від 02.04.1987 р. № 88.
До речі, в останньому з наведених нормативних актів (п. 4 Інструкції, що затверджена наказом № 88) вже прямо сказано, що затверджені норми є граничними. А положення п. 13 Інструкції, в якому йдеться про порядок затвердження підприємствами конкретних норм природного убутку та необхідність доведення цих норм до відома матеріально відповідальних осіб, наштовхують на думку про правомірність стягнення з винних працівників втрат (сум збитків), що перевищують затверджені норми, незалежно від розміру цих норм.
Існуючі примірні (або граничні) норми списання втрат товарів, так само як і затверджені підприємством «тверді» норми, мають значення для правильного ведення бухгалтерського та податкового обліку. Ці норми не мають жодних ознак гарантій у сфері праці, вони не можуть розцінюватися як обов’язкові при визначенні розміру шкоди, відшкодування якої покладається на найманого працівника, що допустив розкрадання або з вини якого товар було пошкоджено, втрачено повністю або частково.
Генугода і мінімальна зарплата Повторення вивченого Чи може діяти в 2007 році угода, прийнята на 2004-2005 роки? Ні, якщо... Про це «якщо», на жаль, багато хто забув. Чи можна покарати підприємство за те, що воно нараховує своїм працівникам мінімальну зарплату за повністю відпрацьований час? Бухгалт
Строковий трудовий договір № 22 (2.6.2008) :: Урок права У практиці функціонуючих підприємств нерідко зустрічаються випадки, коли вони змушені вдаватися до застосування строкового договору з урахуванням інтересів працівників і роботодавців, що обумовлюється особливим порядком укладення та розірвання таких трудо...
Використання підприємством чужих автомобілів № 20 (19.5.2008) :: Урок права У попередньому матеріалі ми розглядали випадки оформлення використання підприємством чужих автомобілів (орендованих, таких, що перебувають у безоплатному користуванні, та автомобілів працівників). На сьогоднішньому уроці права розглянемо питання щодо офор...
