Щодо оподаткування внесків до статутного фонду юридичної особи (Витяг)
<...> Оподаткування доходів, одержуваних громадянами, регулюється Законом України від 22 травня 2003 року № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон).
Згідно із пунктом 1.2 статті 1 Закону дохід визначено як сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду, як на території України, так і за її межами (п. 1.2 ст. 1 Закону).
Терміни, інші ніж визначені Законом, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому закону у частині визначення термінів (п. 1.21 ст. 1 Закону).
Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон № 334) інвестиція це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Господарські операції з включення основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду юридичної особи прирівнюються до придбання нею основних фондів (пп. 8.4.11 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334).
Згідно із статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, зокрема, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
Згідно із ст. 715 та ст. 716 Цивільного кодексу України кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Інвестування фізичною особою до статутного фонду господарського товариства належного їй на праві власності нерухомого майна (в т. ч. земельної ділянки) є з її боку відчуженням такого майна.
Оподаткування доходів, одержаних від продажу (обміну) нерухомого майна, регламентується ст. 11 Закону.
Підприємство, яке в обмін на внесене до його статутного фонду нерухоме майно надає фізичній особі корпоративні права, згідно із п. 1.15 ст. 1 Закону є податковим агентом щодо вартості такого майна.
Заступник Голови ДПА України С. Лекарь
ЛИСТ від 06.12.2007 р. № 12176/6/ 17-0716
ДПАУ розглянула лист щодо документів, які підтверджують понесені платником податку витрати для реалізації ним права на податковий кредит, і повідомляє.
При розгляді питань щодо умов та порядку надання податкового кредиту слід керуватися Законом України від 22.05.2003 р. № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), зокрема його п. 1.16 ст. 1 та ст. 5, а також Інструкцією про податковий кредит, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 22.09.2003 р. № 442 (далі — Інструкція).
Відповідно до п. 1.16 Закону податковий кредит — це сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Відповідно до частини першої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.
Згідно з пунктом 1.35 статті 1 Закону України від 05.04.2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковий документ — це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок утримувача.
Заступник Голови ДПА України С. Лекарь
ЛИСТ від 24.12.2007 р. № 7175/7/ 17-0717
ДПАУ розглянула лист щодо права платника податку на податковий кредит і в межах компетенції повідомляє таке.
Згідно з пунктом 1.16 статті 1 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон № 889) податковий кредит — сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Підпунктом 5.1.1 пункту 5.1 статті 5 Закону № 889 встановлено, що платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.
Одночасно згідно із підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону № 889 податковий кредит може бути нарахований виключно резидентом, що має індивідуальний ідентифікаційний номер.
При цьому загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата (підпункт 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону № 889).
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 889 до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Пунктом 5.3 статті 5 Закону № 889 визначено перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, зокрема, платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року у вигляді суми коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року (підпункт 5.3.3 вищевказаного пункту Закону № 889).
При навчанні платника податку або іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення такі витрати включаються до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором (підпункт 5.3.3 («а») пункту 5.3 статті 5 Закону № 889). Вибір вважається здійсненим, якщо платник податку подає податкову декларацію, у якій визначається сума таких витрат.
Якщо в якості підтверджуючих документів платник податку пред’являє розрахункові документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім’я, по батькові, далі — П. І. Б. не його, а його дитини, яка навчається на підставі договору про навчання у навчальному закладі, укладеного з платником податку, то такі документи повинні прийматися податковими органами, а зазначені у них суми — братися до розрахунку податкових зобов’язань, за винятком випадків, коли такий студент сам протягом року отримував заробітну плату.
Щодо включення до складу податкового кредиту в якості підтвердження фактично понесених витрат, сплачених платником податку на користь закладу освіти для компенсації вартості вищої форми навчання члена його сім’ї першого ступеня споріднення, квитанцій про внесення готівки на поточний рахунок платника податку, відкритий на підставі договору банківського мультивалютного рахунка, виписок історії операцій банку за поточним рахунком платника податку, щодо перерахування коштів з поточного рахунку платника податку на транзитний рахунок банку та меморіальних ордерів про зарахування коштів з поточного рахунку платника на транзитний рахунок банку і про перерахування коштів з транзитного рахунку банку на рахунок закладу освіти, то вказані документи не можуть бути підтвердженням фактично понесених витрат, оскільки документ, який підтверджує перерахування коштів на користь закладу освіти (меморіальний ордер), не дозволяє ідентифікувати особу як платника податку.
Щодо включення до складу податкового кредиту витрат на недержавне пенсійне забезпечення повідомляємо, що відповідно до підпункту 5.3.5 («а») пункту 5.3 статті 5 Закону № 889 до складу податкового кредиту звітного року платник податку має право включити суму витрат, фактично понесених ним протягом такого звітного року, на сплату за власний рахунок пенсійних внесків недержавному пенсійному фонду за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, яка не перевищує (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування) при страхуванні платника податку або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом платника податку або на банківський пенсійний депозитний рахунок чи за їх сукупністю — суму, визначену у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону. Підтвердними документами можуть бути довідка працедавця платника податку про перерахування за заявою-дорученням платника безготівкових пенсійних внесків із одержуваної заробітної плати, рахунок недержавного пенсійного фонду, а також пенсійний контракт платника податку з недержавним пенсійним фондом.
Щодо включення до складу податкового кредиту витрат, понесених платником у вигляді коштів, сплачених за медичні послуги та придбання ліків, а також на придбання путівки на санаторно-курортне лікування, повідомляємо, що відповідно до пункту 22.1.2 статті 22 Закону № 889 підпункт 5.3.4 пункту 5.3 статті 5 вищевказаного Закону набирає чинності з початку податкового року, наступного за роком, в якому набере чинності закон про загальнообов’язкове медичне страхування. Станом на 01.12.2007 р. вказаний закон про загальнообов’язкове медичне страхування чинності не набрав.
Щодо строків подання у 2007 році декларацій на податковий кредит повідомляємо, що при реалізації платниками податку права на податковий кредит у 2007 році строк подання декларацій не обмежується 1 квітня. Податкові органи приймають і обробляють такі декларації протягом всього поточного року.
Одночасно повідомляємо, що згідно з підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181) прийняття податкової декларації є обов’язком контролюючого органу.
Водночас абзацом п’ятим підпункту 4.1.2 пунк-ту 4.1 статті 4 Закону № 2181 встановлено, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов’язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право:
надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу;
оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.
Заступник Голови ДПА України С. Лекарь
ЛИСТ від 22.02.2008 р. № 2032/б/17-0714
Про оподатковування спадщини, отриманої нерезидентом від резидента
Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо питання оподаткування спадщини, отриманої нерезидентом від спадкодавця - резидента, і повідомляє.
Згідно п. 2.1 ст. 2 Закону України від 22.05.03 № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), платниками податків є: резидент, що одержує як доходи з джерелом виникнення на території України, так і іноземні доходи, і нерезидент, що одержує доходи з джерелом виникнення на території України.
Відповідно до п. 3.2 ст. 3 Закону об’єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід із джерелом його походження в Україні, що підлягає кінцевому оподаткуванню при його виплаті.
Згідно п. 1.3 ст. 1 Закону дохід із джерелом його походження в Україні — це будь-який дохід, отриманий платником податків або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не винятково, доходів у вигляді активів, які передаються в спадщину, якщо такі активи або джерело їхньої виплати знаходяться на території України.
Доходи з джерелом їхнього виникнення в Україні, які нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, установленим для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону (пп. 9.11.1 п. 9.11 ст. 9), зокрема такою особливістю є застосування до зазначених доходів спеціальної ставки, установленої п. 7.3 ст. 7 Закону.
Відповідно до п. 7.3 ст. 7 Закону ставка податку становить подвійний розмір ставки, установленої п. 7.1 цієї статті, від будь-яких доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, перерахованих у пп. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 цього Закону (відсотки, дивіденди, роялті).
З огляду на викладене, а також те, що ст. 7 Закону є загальною і її п. 7.3 повинен застосовуватися у всіх випадках, де передбачене оподатковування доходу нерезидентів, у т.ч. при оподаткуванні спадщини, то вартість (сума) доходів, отриманих нерезидентом із джерел в Україні, у т.ч. у вигляді спадщини, підлягає оподаткуванню за ставкою, передбаченою п. 7.3 ст. 7 Закону (30 % з 01.01.2007).
Виходячи з положень Закону, фізична особа - платник податків, у т.ч. нерезидент, що одержав протягом звітного податкового року дохід у вигляді спадщини, зобов’язаний включити його вартість (суму) до складу загального річного оподатковуваного доходу і подати до 1 квітня наступного року річну податкову декларацію до податкового органу за місцем одержання доходу і сплатити податок за ставкою 30 % з вартості (суми) об’єктів такої спадщини, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України.
Не буде порушенням Закону, якщо нерезидент відразу при одержанні свідоцтва про право на спадщину подасть декларацію і сплатить податок, оскільки це спростить для нього процедуру виконання обов’язку зі сплати податку в Україні.
Також повідомляємо, що Двостороння угода (СНД) від 08.02.95 «Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про запобігання подвійного оподаткування доходів і майна і попередження ухилянь від сплати податків» (далі — Угода), не містить окремої норми, що передбачає порядок оподаткування спадщини. Разом з тим, ст. 20 Угоди передбачає, що види доходів, які виникають з джерел у Договірній Державі (у т.ч. спадщина) можуть оподатковуватися в цій Державі (в Україні).
Статтею 22 Угоди встановлено, що якщо резидент однієї Договірної Держави одержує дохід або володіє майном в другій Договірній Державі, які відповідно до положень цієї Угоди можуть оподатковуватися в другій Державі, сума податку на цей дохід або майно, сплачена в цій другій Державі, підлягає відрахуванню з податку, що стягується з такого резидента щодо такого доходу або майна в першій згаданій Державі. Ці відрахування, проте, не можуть перевищувати суми податку першої Держави на такий дохід або майно, нарахований відповідно до її податкового законодавства і правил.
Заступник Голови ДПА України С. Лекарь
ЛИСТ від 22.02.2008 р. № 2509/н/ 17-0714, № 3438/7/ 17-0717
Щодо оподаткування вартості подарунка, одержаного фізичною особою від юридичної особи
Державна податкова адміністрація України уважно розглянула лист, з яким Ви звернулись до Секретаріату Президента України, з питання оподаткування вартості подарунка у вигляді нерухомого майна, одержаного фізичною особою від дарувателя - юридичної особи, і в межах своєї компетенції повідомляє.
Статтями 67 та 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно із ст. 24 Конституції всі громадяни є рівними перед законом і не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками статі, походження, майнового стану, віку, раси тощо.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється прийнятим 22.05.2003 Верховною Радою України Законом України № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон).
Відповідно до Закону платником податку з доходів фізичних осіб є, зокрема, резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні і отримує доходи з джерелом їх походження з території України (пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 та п. 2.1 ст. 2).
Згідно із п. 1.2 ст. 1 Закону дохід платника податку — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Одночасно пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається також дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.
Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.
Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону додаткові блага — це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.
Згідно із пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами ст. 14 цього Закону.
Пунктом 14.1 ст. 14 Закону встановлено, що кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини, тобто згідно з положеннями ст. 13 Закону, яка набрала чинності з 1 січня 2005 року.
При цьому, відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), в тому числі до фізичних осіб.
Таким чином, норми ст. 13 Закону щодо оподаткування можуть бути поширені лише на доходи, одержані фізичною особою у спадщину (чи як подарунок) від фізичної особи - спадкодавця (чи дарувальника).
Враховуючи наведене, оподаткування подарунків у вигляді нерухомого майна, отриманих платником податку від осіб, визначених податковими агентами (як працедавців, так і інших осіб), провадиться на підставі п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 Закону (в 2007 році — 15 %).
При цьому, згідно з п. 19.2 «б» ст. 19 Закону податковий агент зобов’язаний подати - податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку за формою № 1ДФ податковому органу за місцем свого розташування.
Також повідомляємо, що податкові органи не мають законодавчих підстав для звільнення платників від сплати податку з будь-яких одержаних ними доходів, в т. ч. із подарунка.
Разом з тим, підпунктом 14.4.4 пункту 14.4 статті 14 Закону України від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що будь-який платник податків має право вимагати розстрочення чи відстрочення його податкових зобов’язань, а орган, уповноважений приймати рішення з таких розстрочень, відстрочень, зобов’язаний задовольнити таку вимогу у разі коли підстави, надані платником податків як обґрунтування такого розстрочення, відстрочення, є тотожними підставам, наданим іншими платниками податків, щодо податкових зобов’язань яких були прийняті відповідні рішення.
Також, відповідно до статті 1 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251 «Про систему оподаткування» Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
Заступник Голови ДПА України С. Лекарь
ЛИСТ від 29.02.2008 р. № 1911/6/ 17-0716
Щодо оподаткування доходів, одержаних від продажу акцій
Державна податкова адміністрація України розглянула лист і повідомляє.
Оподаткування доходів, одержаних від продажу акцій (інвестиційних прибутків), регламентується п. 9.6 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон), згідно із яким облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.
Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується, виходячи з суми витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого активу.
До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.
Разом з тим, цінні папери (в т. ч. акції), при їх продажу як об’єкт оподаткування відносяться до рухомого майна (згідно із п. 1.18 ст. 1 Закону рухоме майно — це все майно відмінне від нерухомого).
Відповідно до ст. 12 Закону, яка регламентує оподаткування рухомого майна, якщо об’єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.
Підприємство, яке купує у нерезидента акції (цінні папери) має виконати всі функції податкового агента, визначені у п. 1.15 ст. 1 Закону, по відношенню до виплачених нерезиденту доходів, тобто утримати податок з інвестиційного прибутку, який утворився у платника податку - нерезидента у зв’язку з даною операцією продажу цінних паперів. Податковий агент у даному випадку, зокрема, розраховує інвестиційний прибуток такому нерезиденту на підставі пред’явлених ним документів, що підтверджують витрати на попереднє придбання цих цінних паперів та утримує з нього податок з доходів фізичних осіб за ставкою п. 7.3 ст. 7 Закону (30 % з 01.01.2007).
Суворий облік ПКО і РКО Бухгалтерський облік Серія та номер на бланку суворої звітності — це його індивідуальна характеристика. Тому відсутність бланка суворої звітності з визначеними серією та номером і наявність точно такого ж бланка з іншою серією або з іншим номером свідчать про нестачу першого ...
Законодавчі та нормативні документи № 24 (16.6.2008) :: Документи ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА ЛИСТ від 11.03.2008 р. № 1990 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 05.12.2007 р. № 11-113/4587-12584ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ від 28.02.2008 р. № 3975/...
