ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ І ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ від 17.03.2003 р. № 3-221/1486
Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва розглянув питання щодо продажу об’єкта основних фондів, який використовувався підприємством протягом періоду, що не перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, і повідомляє.
Відповідно до Закону України від 24 грудня 2002 року № 349-IV, яким внесені зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «основні фонди» варто розуміти матеріальні цінності, які призначаються платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. Отже, з моменту набрання чинності Законом України від 24 грудня 2002 року № 349-IV для визначення активу як об’єкта основних фондів має значення не фактичний строк його експлуатації, а той, що передбачається.
Таким чином, продаж таких основних фондів відображається в обліку за правилами, установленим Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» для продажу основних фондів, а не товарів, і у зв’язку з цим не вимагає коригувань амортизаційних відрахувань у податковому обліку.
Заступник Голови Г. Білоус
ЛИСТ від 28.12.2007 р. № 9779
Щодо особливостей в оподаткуванні при переході зі спрощеної системи оподаткування на загальну (Витяг)
<...> Відповідно до пункту 5.9 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
Суб’єкт господарювання веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів та враховує вартість запасів товарів у валових витратах лише з моменту переходу з відповідного періоду на загальну систему оподаткування з набуттям статусу платника податку на прибуток.
Слід взяти до уваги, що платник податку, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, не формує валові витрати та відповідно не веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів.
Тому, на думку Держпідприємництва, немає підстав для врахування вартості запасів товарів, придбаних у податковому періоді під час перебування на спрощеній системі оподаткування, у валових витратах податкового періоду після переходу на загальну систему оподаткування.
Заступник Голови О. Сахненко
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ від 21.03.2008 р. № 5565/7/ 16-1117
Щодо внесення змін до податкової звітності з податку на додану вартість (Витяг)
Державна податкова адміністрація України надсилає до відома та керівництва в роботі наказ Державної податкової адміністрації України від 17.03.2008 р. № 159 «Про внесення змін до податкової звітності з податку на додану вартість» (далі — наказ), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.03.2008 р. за № 224/14915,
Наказ розроблено відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» (далі — Закон), з урахуванням змін і доповнень, внесених Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.02.2008 р.
№ 262-р «Про заходи щодо удосконалення системи адміністрування податку на додану вартість» з метою забезпечення своєчасного і повного відшкодування податку на додану вартість, скорочення термінів проведення та кількості документальних перевірок з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування.
Вищезазначеним наказом викладено у новій редакції форму податкової декларації з податку на додану вартість, затверджену наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.07.97 р. за
№ 250/2054 (із змінами), а також форму податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої), затверджену наказом ДПА України від 23.10.98 р. № 499, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.11.98 р. за № 715/3155 (із змінами).
Зміни стосуються, зокрема, наступного:
декларацію з податку на додану вартість після рядка 23.4 доповнено рядком 23.5 «зменшено/збільшено залишок від’ємного значення за результатами перевірки податкового органу»;
змінено додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість, а саме: замість Розрахунку суми, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, введено Довідку щодо сум залишку від’ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається не погашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду;
внесено зміни до Розрахунку суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість) щодо критеріїв, які регулюють право платника на подання Розрахунку (підпункт 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону), та визначення суми податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплаченої отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) (підпункт «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону);
введено додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та, відповідно, додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої), якими передбачено розшифрування податкового кредиту та податкових зобов’язань в розрізі контрагентів;
додаток до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) замінено на додаток 1 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої).
Крім того, внесено відповідні зміни до Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 166, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.07.97 р. за № 250/2054 (із змінами).
Заступник Голови С. Чекашкін
ЛИСТ від 28.09.2004 р. № 8586/6/ 15-1416
ДПАУ розглянула лист щодо питання віднесення до валових витрат суми виплат, що здійснюються підприємством згідно з договорами з надання послуг щодо передпродажної підготовки продукції, та повідомляє.
Підприємство імпортує продукцію певних торговельних марок і здійснює її реалізацію споживачам через мережу дистриб’юторів за договорами (купівлі-продажу), згідно з якими право власності на (товари) продукцію переходить дистриб’юторам на дату поставки.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон про прибуток) визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.4.4 ст. 5 Закону про прибуток встановлено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів щодо товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником податку.
Водночас п. 5.11 ст. 5 Закону про прибуток не дозволяється встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.
Пунктом 1 ст. 11 «Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків» Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Тобто законодавством України не заборонено укладання договорів на отримання послуг з передпродажної підготовки продукції.
На підставі викладеного і за наявності укладених сторонами договорів між підприємствами та підприємствами роздрібної мережі на послуги з передпродажної підготовки (товарів) продукції (у формі найбільш вигідного порівняно з конкурентами розміщення або позиціювання на торговельному, касовому та іншому обладнанні або конструкції тощо), актів наданих (виконаних) послуг (робіт), платіжних доручень підприємство має право відносити вартість зазначених послуг до валових витрат для обчислення і сплати податку на прибуток.
Заступник Голови С. Лекарь
ЛИСТ від 17.03.2003 р. № 1931/6/ 15-2116
ДПАУ розглянула лист ТОВ щодо відображення у податковому обліку витрат на дослідження ринку збуту товарів і повідомляє.
Згідно з підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон про прибуток) до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пп. 5.3 – 5.8 цієї статті.
Відповідно до ст. 4 «Підстави виникнення цивільних прав і обов’язків» Цивільного кодексу УРСР цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством України, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Законодавством України не заборонено укладання договору на отримання послуг по дослідженню ринку збуту своїх товарів (продукції).
Враховуючи те, що витрати платника податку на дослідження кон’юнктури ринку збуту та/або аналіз динаміки попиту на продукцію (далі — послуги) має безпосереднє відношення до організації продажу товарів, то такі документально підтверджені (наявні договори, акти, звіти) витрати платника податку ТОВ має право віднести до складу валових витрат, як витрати на придбання товарів (робіт, послуг) і відобразити їх у рядку 04.1 декларації з податку на прибуток підприємства.
При цьому, у разі якщо платник податку (дистриб’ютор), який надає зазначені послуги, має статус платника податку на прибуток на загальних умовах, то він повинен включити ці суми за надані послуги до складу валового доходу на підставі пп. 4.1.1 ст. 4 Закону про прибуток та відобразити їх у рядку 01.1 декларації з податку на прибуток підприємства.
У разі, якщо платник податку, який надає послуги, не має статусу платника податку на прибуток на загальних умовах, то ТОВ відповідно до пп. 11.2.3 ст. 11 Закону про прибуток зможе віднести до складу валових витрат витрати на придбання послуг за датою їх фактичного отримання, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).
Одночасно повідомляємо, що у разі придбання зазначених послуг у пов’язаних або прирівняних до них згідно з пп. 7.4.3 ст. 7 Закону про прибуток осіб, валові витрати мають бути визначені з урахуванням норм підпункту 7.4.2 ст. 7 Закону про прибуток.
Заступник Голови Г. Оперенко
ЛИСТ від 19.03.2008 р. № 5242/7/ 15-0217
Щодо сплати авансового внеску при виплаті дивідендів інститутом спільного інвестування
Державна податкова адміністрація України розглянула лист ДПА у Харківській області від 18.02.2008 № 1686/8/15-124 щодо сплати авансового внеску при виплаті дивідендів інститутом спільного інвестування і повідомляє.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (далі — Закон № 2299) інститут спільного інвестування (далі — ІСІ) — це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.
Відповідно до ст. 4 Закону № 2299 «Класифікація інститутів спільного інвестування» одним із видів інституту спільного інвестування є венчурний пайовий інвестиційний фонд недиверсифікованого виду закритого типу.
Законом України від 30.11.2006 № 398-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування», який набрав чинності з 1 січня 2007 року, внесено зміни до пп. 7.8.5 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон), яким визначається порядок та умови при яких не сплачується авансовий внесок при виплаті дивідендів.
Відповідно до пп. 7.8.5 п. 7.8 ст. 7 Закону з врахування змін, внесених Законом № 398, авансовий внесок, передбачений пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону, не справляється, зокрема, у разі виплат дивідендів інститутами спільного інвестування.
Виходячи з викладеного, починаючи з 01.01.2007, при виплаті дивідендів інститутами спільного інвестування, в тому числі і венчурним пайовим інвестиційним фондом недиверсифікованого виду закритого типу, авансовий внесок з податку на прибуток такими інститутами не сплачується.
Відповідно до пп. 7.8.6 п. 7.8 ст. 7 Закону юридичні особи - резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу валового доходу (крім постійних представництв нерезидентів). При цьому, пп. 4.2.11 п. 4.2 ст. 4 Закону визначено умови такого не включення, а саме не включаються до складу валового доходу дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, що оподатковані у порядку, встановленому пунктом 7.8 цього Закону.
Отже, платники, які отримують дивіденди від інститутів спільного інвестування, які відповідно до пп. 7.8.5 п. 7.8 ст. 7 Закону не оподатковуються, включають їх до складу валового доходу відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону.
Заступник Голови С. В. Чекашкін
ЛИСТ від 19.03.2008 р. № 5234/7/ 15-0317
Про порядок застосування підпункту 7.8.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»
Державна податкова адміністрація України з метою належної організації адміністрування податку на прибуток повідомляє про порядок застосування підпункту 7.8.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон).
Відповідно до підпункту 7.8.9 п. 7.8 ст. 7 Закону у разі коли під час розподілу ліквідаційною комісією коштів чи майна платника податку, що ліквідується, власник корпоративних прав отримує кошти або майно, сума (для майна — звичайна вартість) яких відрізняється від суми витрат, понесених таким платником на придбання таких корпоративних прав, то сума такого перевищення включається до складу валових доходів такого платника податку, а від’ємна сума включається до складу його валових витрат.
Одночасно підпунктом 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону визначено, що платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.
Згідно з підпунктами 7.6.3 та 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону під терміном «витрати» розуміють суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацій їх вартості, а під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв’язку з таким продажем, обміном або відчуженням.
Оскільки доходи та витрати від операцій з корпоративними правами відображаються в окремому обліку, визначеному пунктом 7.6 ст. 7 Закону, то подальше включення до складу валових доходів сум перевищення отриманих при ліквідації коштів або вартості майна над витратами на придбання корпоративних прав або відповідного від’ємного значення до складу валових витрат призведе до подвоєння доходів або витрат в податковому обліку, що суперечить економічному змісту податку на прибуток.
Отже, при ліквідації підприємства платник податку - власник корпоративних прав цього підприємства застосовує норми підпункту 7.8.9 Закону з урахуванням спеціального порядку оподаткування цінних паперів, встановленого пунктом 7.6 Закону.
Таким чином, сума перевищення отриманих платником коштів або вартості майна при ліквідації підприємства над витратами на придбання корпоративних прав цього підприємства включається до складу валового доходу такого платника відповідно до підпункту 7.8.9 Закону як позитивний фінансовий результат від операцій з цінними паперами, визначений згідно з пунктом 7.6 Закону.
Якщо сума коштів або вартість майна, отримана платником при ліквідації підприємства, є меншою за витрати, понесені цим платником на придбання корпоративних прав такого підприємства, то така від’ємна сума згідно з підпунктом 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону бере участь у зменшенні фінансових результатів від операцій з цінними паперами відповідного виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.
Головам Державних податкових адміністрацій в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі довести зазначене роз’яснення до відома платників податків і підпорядкованих підрозділів та забезпечити його врахування при проведенні контрольно-перевірочної роботи та винесенні рішень в процесі апеляційних узгоджень.
Заступник Голови С. Чекашкін
ЛИСТ від 12.03.2008 р. № 4627/7/ 15-0217
Про розгляд листа
Державна податкова адміністрація України розглянула лист ДПА у м. Києві <...> щодо віднесення до складу валових витрат обов’язкових платежів у вигляді пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та сплати коштів до цільового фонду спеціального фонду міського бюджету на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі і повідомляє.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 р. № 1699 (далі — Закон № 1699) будівництво об’єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.
При цьому державні будівельні норми та інші нормативно-правові акти з питань планування і забудови територій є обов’язковими для суб’єктів містобудування (стаття 20 Закону № 1699).
Згідно із статтею 22 Закону № 1699 місцевими правилами забудови, які розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республіканського значення Автономної Республіки Крим, встановлюється порядок вирішення питань розташування, надання дозволу на будівництво об’єктів містобудування, надання дозволу на виконання будівельних робіт
Статтею 24 Закону № 1699 визначено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об’єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов’язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування.
У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об’єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об’єкта. Такий дозвіл дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 27 Закону № 1699).
Таким чином, якщо відповідно до місцевих правил забудови отримання дозволу на будівництво передбачає сплату забудовником пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (згідно із відповідним рішенням сільської, селищної чи міської ради), така сплата є необхідною умовою для будівництва.
Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.8 цієї статті.
Відповідно до підпункту 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.
Господарська діяльність — це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (пункт 1.32 ст. 1 Закону).
Підпунктом 8.4.2 п. 8.4 ст. 8 Закону встановлено, що у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов’язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, витрати платника, пов’язані із сплатою пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, обов’язковість якої передбачено місцевими правилами забудови і відповідно Законом № 1699, належать до витрат, пов’язаних із створенням цих об’єктів та господарською діяльністю платника.
При цьому якщо новозбудовані об’єкти призначені платником податку для використання у власній господарській діяльності, то відповідно до ст. 8 Закону витрати на їх будівництво збільшують балансову вартість такого основного фонду та підлягають амортизації.
Якщо підприємство здійснює будівництво з метою подальшого продажу, то вартість витрати на їх будівництво відноситься до складу валових витрат відповідно до ст. 5 Закону.
Отже, листи ДПА України від 19.12.2005 р. № 25163/7/15-0317 та від 26.12.2005 р. № 9498/Х/15-0314 відповідають нормам чинного законодавства.
Заступник Голови С. Чекашкін
ЛИСТ від 29.02.2008 р. № 4081/7/ 16-1515-05
ДПАУ розглянула лист тепломережі щодо формування податкового кредиту з ПДВ при одночасному застосуванні в обліку підприємства двох способів обліку податкових зобов’язань (за касовим методом та за першою подією) і повідомляє.
Відповідно до п. 11.11 ст. 11 Закону про ПДВ тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку,
а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі — ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки ТАКИХ товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки ЗАЗНАЧЕНИХ товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.
Зазначеним пунктом визначено перелік товарів (послуг) та категорії споживачів, при здійсненні операцій з якими застосовується особливий порядок податкового обліку (касовий метод).
Поставка ЗАЗНАЧЕНИХ у цьому пункті товарів (послуг) іншим категоріям споживачів чи поставка інших товарів (послуг) категоріям споживачів, визначеним у цьому пункті, здійснюються у загальному порядку (за правилом першої події).
Законодавче визначення поняття «касовий метод» наведено у п. 1.11 ст. 1 Закону про ПДВ, згідно з яким касовий метод — це метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов’язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Таким чином, якщо платник податку здійснює операції, перелічені у п. 11.11 ст. 11 Закону про ПДВ, то за касовим способом таким платником визначаються і податкові зобов’язання, і податковий кредит за операціями з поставки товарів (послуг), ПЕРЕЛІЧЕНИХ у цьому пункті, використаних у межах здійснення таких операцій.
А тому якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, визначених у п. 11.11 ст. 11 Закону, за якими податкові зобов’язання визначаються за касовим методом, то суми податку, сплачені у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), до податкового кредиту включаються теж за касовим методом.
За операціями, за якими податкові зобов’язання нараховуються за касовим методом, право на податковий кредит виникає на дату перерахування коштів з рахунку або каси платника податку в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг) чи дату поставки інших видів компенсації їх вартості.
За операціями, за якими податкові зобов’язання нараховуються в загальновстановленому порядку (за датою здійснення першої з подій — відвантаження товару чи отримання коштів), право на податковий кредит виникає за такими ж правилами (за датою здійснення першої з подій — отримання товару чи оплата його).
Уразі коли товари (послуги) виготовлені та/або придбані, призначені для часткового використання в операціях, база оподаткування яких визначається за касовим методом, а частково — за методом першої з подій, право на податковий кредит відповідно виникатиме пропорційно такому призначенню та використанню.
Заступник Голови С. Чекашкін
ЛИСТ від 27.06.2003 р. № 5768/6/ 15-1116
Про деякі питання оподаткування та проведення розрахунків за реалізований товар Із змінами і доповненнями, внесеними листом Державної податкової адміністрації України від 27 лютого 2008 року № 1711/6/15-0216
Державна податкова адміністрація України <...> повідомляє.
Що стосується оподаткування прибутковим податком з громадян дивідендів, то роз’яснення із зазначеного питання надано листом Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 04.03.2003 р. № 06-10/155 <...>.
Щодо амортизації на основні засоби, які використовуються у господарській діяльності платника податку менше ніж 365 днів.
Відповідно до підпункту 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон) під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.
Отже, починаючи з 01.01.2003 р. амортизації підлягають і основні фонди, які знаходились в експлуатації менше року, але призначалися для використання більше року.
(абзац пятий листа у редакції листа Державної податкової адміністрації України від 27.02.2008 р. № 1711/6/15-0216)
Одночасно повідомляємо, що відповідно до п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п’яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,
б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов’язання з цього податку.
Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
При самостійному донарахуванні суми податкових зобов’язань адміністративні штрафи не накладаються.
Що стосується застосування реєстраторів розрахункових операцій, то Закон України від 01.06.2000 р.
№ 1776 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон) поширюється на розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Відповідно до статті 2 Закону розрахункова операція — приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки — оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Отримання комітентом готівки у касі підприємства за реалізований товар не підпадає під визначення «розрахункова операція» зазначеного Закону. Таким чином, розрахунки підприємства з комітентами можуть проводитися з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.
У даному випадку відносини комітентів з комісіонерами регламентуються Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків України від 13.03.95 р. № 37 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 22.03.95 р. за № 79/615 (зі змінами та доповненнями).
Законодавчі та нормативні документи № 24 (16.6.2008) :: Документи ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА ЛИСТ від 11.03.2008 р. № 1990 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 05.12.2007 р. № 11-113/4587-12584ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ від 28.02.2008 р. № 3975/...
