Діловий тижневик "КОНТРАКТИ" №38/2008 Гроші:
30 найнадійніших українських банків :: Чому вигідно вкладати в аграрні активи :: Чому автомобілі дешевшвтимуть і далі ...
Міністерством фінансів України 5 березня 2008 року видано наказ № 353 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 березня 2008 року за № 225/14916.
Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (із змінами) зазначений наказ набуває чинності 30 березня 2008 року. Ураховуючи наведене, підприємства та організації складання фінансової звітності за I квартал 2008 року і наступні звітні періоди здійснюють з урахуванням норм зазначеного наказу.
Заступник Міністра Д. Фудашкін
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ від 26.03.2008 р. № 2575
Щодо обов’язковості проведення аудиту та подання аудиторського висновку
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув лист <...> та повідомляє.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 р. № 3125-XII (у редакції Закону України від 14 вересня 2006 року № 140-V) проведення аудиту є обов’язковим для:
1) підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств-емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб’єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;
2) перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
3) емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII (з наступними змінами та доповненнями), достовірність та повнота річної фінансової звітності товариства, повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою). Обов’язкова аудиторська перевірка річної фінансової звітності товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) підприємства (крім бюджетних установ) зобов’язані подавати (надсилати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, фінансову звітність про господарську діяльність у складі балансу і звіту про річні фінансові результати.
Відповідно до абзацу тридцять третього ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV (з наступними змінами та доповненнями) в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема такі відомості щодо юридичної особи, як фінансова звітність про господарську діяльність юридичної особи (крім бюджетних установ) у складі балансу і звіту про річні фінансові результати.
Відповідно до частини другої ст. 3 Закону України «Про аудиторську діяльність», аудит — це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.
При цьому відповідно до ст. 7 цього Закону результати аудиту підлягають оформленню у вигляді такого офіційного документа, як аудиторський висновок, — документа, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні.
Таким чином, оскільки ч. 3 ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містить виключний перелік документів, що підлягають наданню державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи (баланс і звіт про річні фінансові результати), і цей перелік не включає такого офіційного документа, як аудиторський висновок, останній не підлягає поданню державному реєстратору. Відповідно у державного реєстратора немає підстав вимагати ані подання аудиторського висновку, який підтверджував би достовірність та повноту річного балансу і звіту про річні фінансові результати, що надаються юридичною особою, ані зазначення відомостей щодо наявності такого аудиторського висновку.
Заступник Голови Г. Білоус
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ від 09.04.2008 р. № 7310/7/ 16-1517
(Витяг)
<...>
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі — Закон про ПДВ) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку, зокрема, з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону про ПДВ для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов’язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 пункту 7.3 статті 7.
Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону про ПДВ база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), що включаються до ціни товарів (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Аналогічно цьому відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону про ПДВ для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
Відповідно до підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.
Таким чином, оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормами Закону про ПДВ та митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов’язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування, то сплачений при імпорті товарів ПДВ, обчислений відповідно до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов’язання визначатимуться за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону, а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижче за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов’язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.
Крім того, слід враховувати, що платник може отримувати окремі додаткові послуги, спрямовані на забезпечення продажу товару: передпродажна підготовка товару, його зберігання, в тому числі і в орендованих приміщеннях, охорона, навантаження, розвантаження, транспортування, адміністративні витрати тощо.
Якщо витрати, понесені в зв’язку з отриманням таких послуг, при подальшому продажу товару до складу його вартості не включаються, то, відповідно, і не можна вважати ці послуги такими, що приймають участь в оподатковуваних операціях, а тому суми ПДВ, нараховані (сплачені) в складі вартості таких послуг, до складу податкового кредиту включатися не повинні.
<...>
Заступник Голови С. Чекашкін
ЛИСТ від 03.04.2008 р. № 2994/6/ 23-7019
Державна податкова адміністрація України розглянула лист редакції газети «Бухгалтерія» від 26.01.2008 р. № 29/8в щодо використання для оформлення касових операцій прибуткових або видаткових касових ордерів, які відповідають вимогам бланків суворого обліку, і повідомляє таке.
Відповідно до Законів України від 04.12.90 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Державна податкова адміністрація в межах своєї компетенції надає роз’яснення щодо окремих положень податкового законодавства.
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації роботи з готівкою визначається Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 40/10320, яке розроблено відповідно до статті 33 Закону України від 20.05.99 р. № 679-XIV «Про Національний банк України».
Таким чином, питання щодо організації готівкового грошового обігу, зокрема оформлення прибуткових або видаткових касових ордерів, що застосовуються для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси, віднесено до повноважень Національного банку України.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 809 «Про доповнення додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 283» доповнено абзац п’ятий розділу II додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 283 «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку» — після слова «ліцензії» словами «ордери касові (прибуткові та видаткові)». Ця постанова набрала чинності з 1 січня 2008 року.
Отже, з 1 січня 2008 року підприємства (підприємці) мають використовувати для оформлення касових операцій прибуткові або видаткові касові ордери, які відповідають вимогам бланків суворого обліку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 283.
У разі порушення підприємствами (підприємцями) порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні до них застосовуються фінансові санкції відповідно до Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».
Заступник Голови Н. Рубан
ЛИСТ від 12.03.2008 р. № 2195/6/ 16-1515-6
За дорученням Комітету з питань податкової і митної політики Верховної Ради України від 27.02.2008 р. № 04-27/260 Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо правомірності включення до бази оподаткування ювелірних виробів збору на обов’язкове державне пенсійне страхування і повідомляє.
Відповідно до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння.
При цьому об’єктом оподаткування для таких платників збору є вартість реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння (пункт 5 статті 2 зазначеного Закону).
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування складає 5 відсотків від визначеного об’єкта оподаткування.
Порядок сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, зокрема, операцій з торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння, визначено, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. № 1740.
Згідно із зазначеним порядком збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій з продажу ювелірних виробів із золота сплачується в розмірі п’яти відсотків вартості реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння.
Документом, що підтверджує продаж ювелірного виробу із золота, платини і дорогоцінного каміння, є касовий чек, що видається покупцеві, в якому сума збору на обов’язкове державне пенсійне страхування включається до загального податку, що сплачується під час купівлі товару. Платники цього збору ведуть бухгалтерський облік суми збору шляхом відокремлення від суми загального податку, яка відповідає збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування включається до ціни відповідних товарів і сплачується їх продавцями з виручки від реалізації.
База оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), що включається до ціни товарів (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Враховуючи те, що збір на обов’язкове державне пенсійне страхування віднесено до складу загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) згідно з Законом України «Про систему оподаткування», цей збір включається до бази оподаткування податком на додану вартість, визначеної відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», як до 01.08.2005 р., так і після зазначеної дати.
Одночасно повідомляємо, що порядок оподаткування податком на додану вартість, у тому числі формування бази оподаткування, окремих видів господарських операцій, з яких сплачується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування (відчуження легкових автомобілів, купівля-продаж нерухомого майна, виробництво та імпорт тютюнових виробів, продаж послуг стільникового рухомого зв’язку), роз’яснювалися у листах Державної податкової адміністрації України (від 14.02.2002 р. № 1241/5/16-1216) і Пенсійного фонду України (від 02.07.2002 р. № 04/3713).
Заместитель Председателя С. Чекашкин
ЛИСТ від 11.03.2008 р. № 4516/7/ 15-0217
Щодо визначення дати збільшення валових витрат по виплачених роялті пов’язаній особі — нерезиденту
Державна податкова адміністрація України розглянула лист Державної податкової адміністрації у м. Києві від 13.02.2008 № 792/8/15-505 щодо визначення дати збільшення валових витрат по виплачених роялті пов’язаній особі - нерезиденту і повідомляє.
Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон) роялті — це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Згідно з підпунктом 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону до складу валових витрат платника включаються, зокрема, витрати, пов’язані з виплатою роялті для використання в господарській діяльності платника податку.
Одночасно, підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону встановлено, що не включаються до складу валових витрат виплати винагород або інших видів заохочень пов’язаним з таким платником податку фізичним особам чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більше ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Крім того, підпунктом 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону встановлено, що датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті — також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), — дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).
Враховуючи вищевикладене, за наявності обставин, визначених підпунктом 5.3.9 статті 5 Закону, платник податку, який сплачує нерезиденту роялті, має право відносити таку винагороду до складу валових витрат в межах фактично сплачених сум за ціною не вище за звичайну, за умови належного документального оформлення наданих послуг (складання актів про надання послуг із зазначенням факту їх отримання, сплата рахунків тощо) та зв’язку цих витрат з господарською діяльністю, після дати фактичного отримання від нерезидента результатів таких послуг.
Заступник Голови С. Чекашкін
ЛИСТ від 07.03.2008 р. № 2077/6/ 15-0816
Державна податкова адміністрація України розглянула листа <...> щодо збору за забруднення навколишнього природного середовища і в межах компетенції повідомляє таке.
Податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища та Інструкцію щодо його складання затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2005 № 111, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.04.2005 за № 357/10637 (із змінами і доповненнями, далі — податковий розрахунок збору та Інструкція). Відповідно до пункту 3.3.2 розділу 3 Інструкції у рядках 2.1, 2.2, 2.3 і т. д. колонки 2 «Фактичні обсяги викидів, використаного пального, скидів, розміщення відходів» податкового розрахунку збору фактичні обсяги викидів пересувними джерелами забруднення та використаного пального платникам збору слід записувати у тоннах.
Відповідно до спільного листа ДПА України і Мінприроди України від 23.10.2003 № 9279/5/11-1316, № 10056/18-8 у випадку придбання палива (бензину, дизельного пального, зрідженого нафтового газу, стисненого природного газу) не за масою, а за об’ємом та відсутності сертифіката на партію палива з метою обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища визначення обсягів використаного пального платниками цього збору може здійснюватися згідно з методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин у повітря автотранспортом, який використовується суб’єктами господарської діяльності та іншими юридичними особами всіх форм власності, затвердженої наказом Держкомстату України від 06.09.2000 № 293 (із змінами і доповненнями, далі — Методика). Так, при обчисленні сум збору за забруднення навколишнього природного середовища дозволяється застосовувати перевідні коефіцієнти для визначення обсягів використаного пального за масою, які наведені у пункті 2.1 Методики, зокрема, коефіцієнт переведення палива з об’ємних одиниць вимірювання у вагові для бензину — 0,74 кг/л.
Враховуючи, що податковий розрахунок збору та Інструкція не передбачає окремого правила щодо заокруглення розрахунку результатів для заповнення рядків 2.1, 2.2, 2.3 і т. д. колонки 2 податкового розрахунку збору, тому через необхідність зменшення погрішностей округлення пропонуємо його здійснювати за звичайними правилами елементарної математики (в т. ч. правилами парної цифри). У випадку, що описаний у прикладі, який наведений у листі <...>, у значенні показника можна залишити точну кількість знаків після коми, а саме 0,074 т.
Заступник Голови С. Чекашкін
ЛИСТ від 05.03.2008 р. № 4304/7/ 16-1517-15
Щодо розгляду листа
Державна податкова адміністрація України розглянула лист <...> щодо оподаткування податком на додану вартість суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажів, нарахованого до сплати підрозділами залізниці вантажовласникам, і повідомляє.
Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. При цьому визначення термінів «поставка послуг» та «поставка товарів» надано у пункті 1.4 статті 1 зазначеного Закону.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону, яким регулюється порядок визначення бази оподаткування податком на додану вартість операції з поставки товарів (послуг), до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів і послуг.
Суми коштів, які не пов’язані з поставкою товарів чи послуг і які не є компенсацією вартості товарів (послуг), не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.
Щодо надання роз’яснення стосовно розрахунку суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажів, то дане питання не належить до повноважень Державної податкової адміністрації України.
Відображення в обліку резерву відпусток Бухгалтерський облік Це тільки на папері, прочертивши вектор з пункту А (місце, де ти був учора) до пункту Б (місце, у якому ти перебуваєш зараз), можна легко визначити пункт С (місце, де ти будеш завтра). Той, хто хоч раз ходив у плавання або в похід, прекрасно розуміє всю у...
Законодавчі та нормативні документи № 24 (16.6.2008) :: Документи ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА ЛИСТ від 11.03.2008 р. № 1990 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 05.12.2007 р. № 11-113/4587-12584ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ від 28.02.2008 р. № 3975/...
